Фронтмен і лідер гурту «Плач Єремії» Тарас Чубай належить до когорти тих музикантів, про яких всі знають, але майже ніде не бачать. Гурт, пісні якого декілька років тому були «мегахітами», поступово зник з теле— та радіоефіру, а отже, й зі сторінок газет і журналів, базарних точок, маршруток, відчинених кватирок тощо. Про концерти казати годі — за останні чотири роки львівський «Плач» лише двічі виступав у Рівному, обидва рази — на політичних масових концертах просто неба. Сам музикант проблеми в цьому не бачить і не думає, що гурт кудись зникав.
— Насправді хто шукає, той знайде. Є у нас і концерти, і альбоми наші продаються у крамницях. На телебаченні нас немає, тому що я не хочу платити за ефіри принципово. Це мені повинні платити за те, що мене показують, а не навпаки, як у нас робиться. Крім того, телебачення показує багато всілякого лайна, яке музикою не назвеш. А я не хочу бути серед отого всього непотребу. — Щодо альбомів, то за задумом, диск «Світло й сповідь» мав складатись з двох частин. Перша вийшла вже давно. Як стосовно другої? — Вона вже практично готова. Але тут є проблема — з альбомами в Україні складно, вони не приносять прибутку. Тому важко покрити всі видатки на його випуск, знову ж таки без цього телебачення. Однак другий том вже готовий і незабаром вийде. Більше того, ми плануємо видати альбом пісень Костика Москальця (сучасний український письменник, автор-виконавець, написав найвідомішу пісню «Плачу Єремії» «Вона». — А.М.). Уже такий альбом видав Віктор Морозов. — А вас вже не вважають «групою одного хіта»? — Якщо хтось ще так думає, то це їхні проблеми. Це прекрасна пісня, хоча у мене був період, коли молодіжні амбіції «зашкалювали» й вже не хотілося її виконувати. Зараз таких проблем немає. Думаю, у модернових сучасних українців є дві найпопулярніші пісні — «Червона Рута» та «Вона». — «Плач Єремії» відомий ще й тим, що видав декілька тематичних альбомів «Наші партизани», «Наш Івасюк» і т.д. Ще щось подібне планується? — Звісно, все буде, все розвиватиметься. Немає проблеми в тому, що гурт кудись зник. «Плач Єремії» існує вже 17 рік і нікуди він не дінеться. — А за чий рахунок зараз існує? — За свій рахунок (сміється). Звичайно, кожен з учасників гурту бере участь у різних проектах, десь виступають, займаються чимось іншим. Це нам не заважає, навпаки, збагачує внутрішній світ музиканта. Треба розуміти, що я нікуди не поспішаю — виходить записати альбом — запишемо, не виходить — через рік вийде. Я не хочу працювати у ритмі шоу-бізнесу й не хочу до нього належати. Я хочу бути вільною людиною, почувати себе нормально й робити щось тоді, коли зручно мені, а не журналістам чи продюсерам.
