Ця команда виросла на очах українських шанувальників рок-музики. З невідомого, вічно фестивального, але перспективного гурту, хмельницька «Моторрола» перетворилась на один з найяскравіших представників українського «поп-року», якому вдається вдало балансувати на межі «попса-непопса». Минулого тижня гурт завітав до клубу «Гавана», де відіграв один з небагатьох концертів у Рівному, перед яким «фронтмен» команди Сергій, більш відомий як «Сєня» Присяжний, розповів про життя-буття колективу.
— Концертів гурту вистачає? — В принципі, зараз настав такий час, коли люди вже відпочили влітку, а тоді, звісно, концертів не було. А вже з початку вересня кожні вихідні ми маємо, фактично, по два концерти. — Де більше подобається виступати: у маленьких клубах чи на великих майданчиках просто неба? — Відстежити, де ми частіше виступаємо, важко. Якоїсь системи немає — нас запрошують і туди, і сюди. А вдалість виступу не залежить від того, де ти граєш. Справа, скоріше, в організації, у глядачах, чи готові вони сприймати нашу музику. — Влітку, коли мало концертів, ви, мабуть, змогли плідно попрацювати... — За цей час ми встигли відзняти відео на пісню «До тебе, мила». Але у серпні ми з родинами відпочивали — подорожували по Криму. За ввесь рік ми трохи стомилися, а тому прагнули «відійти», а отже, нічого надзвичайного влітку не робили, хіба що тішилися від того, що «До тебе, мила» крутиться на радіо та по ТБ. А вже на початку вересня відзняли кліп «Настоящий мужчина». Це некомерційний проект, в якому ми отримали можливість познущатися з шоу-бізнесу. — У фінансовому плані ви вже маєте можливість знущатися з шоу-бізнесу? — Поки що ні. До сих пір ми в боргах, але я вважаю, що це нормально. Для того, щоб робити якісний продукт, треба у нього вкладати гроші — щоб достойно його представити, а вже потім мати можливість на ньому заробляти. Відповідно, зараз ми працюємо з людьми, які у нас вірять і погоджуються допомагати, а тому ми беремо кредити й вкладаємо гроші у нові роботи. Сподіваюсь, з часом це приноситиме нам дивіденди. А поки що ми на «Моторролі» не заробляємо. — «Моторрола» чий гурт — київський чи хмельницький? — Декому з організаторів вигідно називати нас київською командою — нібито, якщо у провінцію приїжджає столичний колектив, успіх забезпечений. Це маячня. Ми завжди намагаємося вказувати, що ми хмельницький гурт — й ідеологічно, й по природі нашого матеріалу. Всі учасники гурту народилися й прожили більшу частину життя у районі Проскурова (колишня назва міста — Авт.), й це місто мало вплив не лише на нас, а й на нашу творчість. Я вже п’ять років мешкаю у Києві, хлопці — у Хмельницькому, але тоді, коли у нас дуже щільний графік, ми живемо в Україні — де доведеться, там і ночуємо. Але все одно вважаємо себе хмельницькою командою. — Ви свого часу багато їздили у турі «Не будь байдужим», багато виступаєте у «солянках» з іншими командами. Хтось із українських команд імпонує? З ким дружиш? — З учасників туру подобається луцька «Флайза». Спочатку мене душила жаба — хлопці співають під «караоке», а гроші отримують такі ж самі. Я розумію, що ці фонограми можуть бути якісними й професійними, але «вживу» вони зовсім не сприймалися. Тепер гурт взяв гітариста, дівчинку-ді-джея, духовика — видно, що люди ростуть і розвиваються. Це якраз імпонує. А взагалі, подобається остання хвиля західноукраїнського важкого року — команди «Карна», «Анна» — така собі антишоубізнесова, але разом з тим високопрофесійна музика. З «зірок» шоу-бізнесу дружні стосунки, мабуть, тільки з Сашком Положинським, адже ми знайомі ще з того давнього часу, коли й не думали, що зможемо чогось добитися у житті. А взагалі, я навчився фільтрувати стосунки, обережно ставлячись до людей, які намагаються з тобою дружити тільки через те, що ти маєш якісь зв’язки. — Фірмовий імідж «серйозних хлопців у краватках» змінювати не збираєтесь? — Сьогодні ми винятково «серйозні пацани» — у мене краватка з Бостона, де мешкає наш колишній саксофоніст, костюмчики в усіх від Вороніна. Проте, я думаю, ми будемо змінюватися, але це буде пов’язано з новою програмою, новим альбомом. Його ми видамо у наступному році — тоді й будемо думати, як нам тепер виглядати. — А поки що не дратує, що вас називають командою одного «хіта»? — Власне, ми команда вже чотирьох «хітів» — «Не дзвонила, не заходила», «А я собі гуля» із Скрипкою, «До тебе, мила» та «Восьмий колір». Нещодавно на День міста ми виступали в Хмельницькому, де нам дали заспівати ці чотири пісні. З відгуків, які я чув, мені здалося, що ми єдина команда, з якою проспівав ввесь стадіон. Хоча «зірками» там нас не вважають — хіба це «зірка», якщо її можна побачити не лише у телевізорі, а й ввечері зустріти в пивбарі...
