У моєму дитинстві професії поділялись на героїчні, звичайні і зневажливі. Професія банкіра у тій шкалі мала дуже низький рейтинг і не вважалась чоловічою. Образ лисуватого бухгалтера у чорних нарукавниках не був романтичний. Пригадую, як героїчний Зорро на очах у збудженого кінозалу принизливо занурював під воду маківку жалюгідного нарукавочника. Чи міг у ту хвилину хтось із глядачів передбачити, ким вирине через 40 років цей антигерой? Що саме про нього, а не про Зорро, мріятимуть дівчата. А його професія стане однією із найпрестижніших.
Що сказав би з цього приводу Достоєвський, для якого слово «ростовщик» було лайкою? Уявляю, який емоційний шок отримав би Федір Михайлович, коли б дізнався, що професії «офіцер» і «ростовщик» у майбутній суспільній ієрархії поміняються місцями. Оповідання «Кроткая» у свій час Достоєвський написав під враженням від газетної замітки. Офіцери-гвардійці вигнали із полку товариша по службі лишень за те, що він позичав іншим гроші під відсотки. Це заняття вважалось негідним шляхетної особи. Де сьогодні ті офіцери? А банкір, як сказав би інший класик, — «це звучить гордо». І звучить, і виглядає нинішній банкір по-іншому. Він давно позбувся своїх ідіотських нарукавників. Тепер його символізують ноутбук, брендовий діловий костюм, доглянуті нігті і свіжий колір обличчя. Місце роботи сучасного банкіра — під стать його дрес-коду: мармур, скло, нікель або бронза. Так що із формою все гаразд. Хоча трапляються поодинокі прикрощі. Мармуровими сходами банку, офіс якого розташований на одній із центральних вулиць міста, йде прибиральниця. У руках у неї відро із брудними помиями. Не кваплячись, переможниця бруду перетинає тротуар і розмахнувшись, виплескує відро із брудною водою на проїжджу частину вулиці. А якби цей народний сільський ритуал відбувався не на моїх очах, а на очах іноземця, що приїхав на Євро-2012? Вийшло б екзотичне туристичне відео... І все ж, чи схожий сучасний банкір на шляхетного Зорро не тільки зовні, але й внутрішньо? Мама мого доброго приятеля багато років тому вирішила «банкінгнути». Всі свої заощадження, аж 14 тисяч гривень, вона поклала на депозит одного із тутешніх банків. Три роки тому термін депозитного договору закінчився. Гроші повертати відмовились. Банк у скруті. Керівництво — під слідством. Восени минулого року 78-літній пенсіонерці терміново знадобились гроші на операцію. Вартість послуг хірурга — 7 тисяч гривень. Віддавати гроші, незважаючи на слізні прохання, підкріплені епікризом, банкіри відмовились. Чому в Україні банкірських попередників називали лихварями? Етимолог вам скаже — від слова лихва, що означає — надлишок, маржа. Однак людське вухо тут виразно чує інше — лихо варити. І ось тут саме час згадати банкірів із Lehman Brothers. Від каші, звареної цими кухарями восени 2008 року, знудило півсвіту. Причому шлунковий розлад не зникає донині. Кінокартина «Ціна ризику» оповідає художньо інтерпретовану історію краху одного із провідних банків світу. Його банкрутство стало відправною точкою грандіозної економічної кризи, що охопила весь світ. Напередодні фінансової катастрофи топ-менеджери банку отримали солідні багатомільйонні бонуси. Цей факт, а також розмір зарплатні директора — понад $ 300 млн. за останні вісім років навіть стали предметом обговорення у Конгресі США. Блискучий акторський ансамбль — Кевін Спейсі, Джеремі Айронз, Пол Беттані — розігрує офісну виробничу драму, зберігаючи єдність місця і часу дії. Фільм адресовано передусім громадянам, які мають професійне відношення до грошей, а також тим, хто надміру їх любить. Цінність стрічки насамперед у її актуальності. З цього розпочалось, а чим і коли закінчиться — ніхто не знає.
