Один з найкрутіших вітчизняних баскетболістів, який разом з іспанською «Валенсією» виграв два Єврокубки, Сергій Ліщук після завершення ігрової кар’єри цілком міг залишитися в Іспанії. Втім, він повернувся до Рівного, де створив баскетбольний клуб. БК «Рівне» об’єднав одночасно чоловічу та жіночу команди. І якщо щодо першої, сформованої з місцевих вихованців, особливих турнірних амбіцій не було, то перед дівчатами ще на старті стояла амбітна мета — місце в четвірці Суперліги, а то й у трійці призерів.
Оскільки місцева жіноча команда «Сузір’я», при всій до неї повазі, була неготовою до таких звершень, довелося суттєво змінювати склад, запрошувати гравців із-за кордону. По ходу сезону одні баскетболістки приходили, інші йшли. І лише на фінішній прямій вдалося сформувати склад, справді здатний боротися за медалі.
Жіноча команда БК «Рівне» могла стати призером раніше. Якби у Рівному обіграла одеський «Інтерхім», вона б вийшла до фіналу, гарантувавши собі «срібло». Але не склалося. Може, це і на краще, адже інакше б глядачі не побачили бронзову суперсерію з п’яти матчів проти бердянської «Чайки». А серія вийшла на славу. Спочатку команди обмінялися перемогами у Рівному, потім у Бердянську. І лише на останніх секундах п’ятої гри у Рівному наша команда вирвала перемогу.
Сергій Ліщук, стоячи у кутку спорткомплексу, спостерігав за цим, ледве стримуючи сльози. Після фінальної сирени він сказав:
— Емоції переповнюють, сил немає навіть радіти. Здійснилася моя мрія — завоювати медалі Суперліги з командою Рівного.
Втім, навряд чи на цьому Ліщук зупиниться. Жіноча команда — це добре, це можливість показати, що ми можемо. Але ж є ще чоловіки. А їм би до тієї Суперліги хоча б повернутися, не те що виграти там щось. Тому справ у молодого президента ще багато. Поки що можна порадіти першій медалі.
