«Ми ще станцюємо вальс на весіллі сина»

1464 0

Вони були щасливою парою. Тетяна після невдалого першого шлюбу почувала себе біля Олександра, як за кам’яною стіною. А її син з перших днів став називати його татом. Здавалося, ця сімейна ідилія існуватиме вічно. Але доля розпорядилася інакше.

«Мене кинули під поїзд… за 80 грн.» Після закінчення автотранспортного технікуму рівнянин Саша Голофаєв не знайшов роботи за спеціальністю. Тому з механіка з ремонту й обслуговування двигунів перекваліфікувався на будівельника. Працював у Києві на різних будовах. Торік, перед самим Новим роком, він повертався із заробітків, придбавши подарунки для дружини та сина, закупивши продукти до святкового столу. Сів у Києві в електричку «Київ-Рівне» 30 грудня, сподіваючись увечері вже бути вдома. Біля Шепетівки Олександр вийшов у тамбур покурити. Саме тут і розігралася трагедія. Три чоловіки, зрозумівши, що чоловік їде з заробітків, підійшли до нього і попросили закурити. Втім, це прохання було лише приводом, щоб зачепити. Нічого цінного при Саші не було, щоб можна було відібрати, тому молодики почали вимагати у нього гроші. У Саші в кишені лежало лише 80 грн. Зав’язалася суперечка. Один із грабіжників вдарив Сашу в груди, від чого той знепритомнів. Далі події розгортались, як у поганому фільмі. Відкривши на ходу двері електрички, злочинці викинули Олександра… під зустрічний поїзд. Лише опівночі діти, які поверталися з дискотеки, знайшли на рейках скривавлене Сашине тіло. Далі була «швидка», лікарня, операція. Лікарі Шепетівської районної лікарні зробили все, щоб повернути Сашу до життя. Адже Сашине серце, коли його привезли до лікарні, зупинилося і оживляти його довелося з допомогою електрошоку. «Ти другий такий за всю мою практику, що п’ять годин на рейках пролежав», — говорив потім йому лікар.

«Значить будемо жити» А в той час у Рівному Тетяна із сином з тривогою чекали на повернення Олександра. Вони зустрічали його на залізничному пероні, та марно. Лише наступного дня з Шепетівської лікарні повідомили страшну звістку. Таня негайно разом з сином вирушила у Шепетівку. О 12-й ночі, коли всі люди піднімали келихи за Новий рік, вона нарешті добралася до Саші. Чи не перші Сашині слова були: «Таню, ми з тобою не розписані, дітей спільних у нас нема. Тому зрозумію, якщо ти мене покинеш». «Сашику, я тебе не покину», — сказала Таня, ледве стримуючи сльози. «Значить будемо жити», — відповів Саша. …Перший чоловік Тані був п’яницею. Не раз їй з сином доводилося терпіти його знущання. Врешті, чаша її терпіння переповнилась. Після розлучення поїхала Тетяна до Києва на заробітки, влаштувавшись на роботу вуличним продавцем. Підростав син, і потрібно було подумати, як його спорядити до першого класу. Саме в Києві Таня випадково познайомилася з Сашею. Розговорились. Таня розповіла, що її привело до столиці, обмовилася про те, що сину потрібен у школу костюм. Яким же великим було її здивування, коли наступного дня Саша з букетом троянд і костюмом для її сина завітав до неї в Білгородку (село під Києвом, у якому Таня винаймала житло). Невдовзі вони почали жити разом. Таня продовжувала працювати продавцем, але коли вона взимку захворіла, Саша її більше на роботу не пустив. Заробляв гроші сам. Танін син відразу Сашу визнав і почав називати татом, у той час як рідний його батько став для нього «дядею Андрієм». Після Києва молоді люди жили якийсь час у Дружківці на Донеччині, звідки родом Тетяна. Потім приїхали до Рівного. — Спочатку мені навіть не вірилося, що все може бути так добре, — розповідає Тетяна. — Втім, потім я зрозуміла, що ніхто на Землі не буде мене так любити, як він. — Таня відразу запала мені в душу, — зізнається Саша. — І підсвідомо я знав, що вона мене не залишить навіть після того, що трапилось. Взагалі, якби не Таня, не знаю, що було б зі мною тепер.

Міліція прийшла в лікарню через тиждень Лише 6 січня у лікарню до Олександра навідалися працівники шепетівської міліції, щоб з’ясувати, що ж із ним трапилося. Втім, не відчувалось особливого прагнення розкрити цей злочин. Врешті-решт справу закрили. Втім, ні Саша, ні Таня не збираються з цим миритись. Вони вже найняли адвоката, який намагатиметься поновити розслідування цієї справи. — А щодо тих, хто зробив мене інвалідом, то я добре запам’ятав, що у них була поліська говірка, як у Березнівському районі, — з гіркотою в голосі говорить Олександр.

По гривні — на протези В результаті трагедії Саша в 28 років залишився без обох ніг та лівої руки. На правій у нього залишилися лише два пальці. — Перші три дні після операції, — розповідає Саша, — я навіть по кілька разів заглядав під ковдру, не вірячи, що не маю ніг. Мені досі тяжко звикнутися з цією думкою. Втім, найстрашніше, мабуть, це фантомні болі. Коли одного разу я сказав мамі: «Почухай мені п’ятку», вона подумала, що я з’їхав з глузду. Зараз починаю усвідомлювати ще й труднощі пересування. Але головне — не падати духом. — Спочатку Саша не міг навіть на бік лягти, — продовжує Таня. — Зараз же майже все старається робити сам. Оце навіть моїй мамі, своїй тещі, недавно листа написав, то вона розридалась: «Як же він зміг?». Допомагає Саша і з уроками сину. Взагалі, ми ще повинні станцювати разом батьківський вальс на весіллі сина. Потрібні лише протези. Кажуть, що біопротез руки коштує близько 15 тисяч доларів. А однієї ноги — близько 2 тисяч. Втім, поки що про все це Таня з Сашею можуть лише мріяти. Адже залишилися практично зовсім без засобів до існування. Таня — без роботи, хоч має бухгалтерську освіту і восьмирічний стаж роботи продавцем. В Олександра ж, хоч він має інвалідність першої групи, ще немає взагалі ніякого доходу. Пенсія, оскільки тепер не можна знайти ніяких довідок про зарплату з тих фірм, де він працював, буде, очевидно, 60 грн. Саша хотів би опанувати комп’ютер, щоб хоч таким чином допомагати сім’ї, але у нього його немає. Зараз родина Голофаєвих живе з того, що дадуть їм люди. Спеціальний рахунок для Голофаєвих відкрив міський центр соціальних служб для молоді, який здійснює соціальний супровід цієї родини. Його номер: код ЗКПО 233304599, р/р 35428004000711, управління Державного казначейства України в Рівенській області, МФО 833017, з поміткою «На протезування Олександра Голофаєва». Можливо, знайдуться добрі люди, які відгукнуться на їхню біду, адже навіть якщо кожен рівнянин здасть хоча б по одній гривні, можна буде Саші купити протези.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також