Концертмейстер рівенського камерного оркестру Михайло Іванів — мабуть, найвідоміший у Рівному музикант. Який би диригент не працював з оркестром, Іванів завжди займає місце «першої скрипки». Нещодавно скрипаль відзначив 55-річчя, причому зробив це як справжня творча людина — концерт тріо «МІО» у залі камерної та органної музики зібрав друзів і шанувальників творчості Іваніва.
— Ваш маленький колектив з’явився відносно недавно. Розкажіть про нього. — Тріо «МІО» — це Михайло, тобто я, Ірина Козачук (фортепіано) та Олег Кузмінчук (віолончель). Ми існуємо лише рік — у травні 2005 вирішили створити такий колектив, щоб грати музику, яка подобається насамперед нам. І, мені здається, це має успіх — для нашої філармонії доброю традицією повинні стати такі малі форми музикування. Їх головна перевага — мобільність, адже люди живуть усюди і класичну музику теж хочуть слухати усюди. У нас все своє — з собою, окрім фортепіано, ось із цим у деяких районах проблеми. — Ви сказали, що хотіли грати музику, яка подобається в першу чергу самим музикантам. Яка це музика? — Для прикладу — наш концерт в органному залі 12 травня. Ми грали Рахманінова, Моцарта, а також «Пори року» короля танго Астора П’яцолли. Щодо останнього, то це повна протилежність подібному циклу Вівальді — у частині «Літо» П’яцолла вставляє уривки з «Зими» італійського композитора, і навпаки. Це не дивно, адже коли в Італії зима, в Аргентині — літо. Переклади для тріо зробив Олег, причому це дуже віртуозні обробки. Моцарта ми намагалися грати так, як це робили 200 років тому — в так званій діалоговічній манері, коли музика подається ніби як текст — своєрідна мова, яку глядач повинен розуміти, знати, що означає кожен уривок, чітко бачити якусь картину. Хоча якою б не була музика, мені здається, важливо, щоб вона гралася в першу чергу для глядача. — Останнім часом багато говорили про нове життя філармонії. Ви, як людина у ній далеко не остання, якісь зміни помітили? — Я, звісно, не лізу в якісь фінансові справи, а надаю перевагу творчості, але думаю, що за минулий рік філармонія почала заробляти гроші, адже за цей час відбувалося багато цікавих проектів. Рівнянам стало цікавіше відвідувати органний зал, і це заслуга, я вважаю, адміністрації та художнього керівника Сергія Кульчинського. Це не означає, що у нас вже немає ніяких проблем — вони є, у мене зокрема — я граю на таких струнах, що соромно показувати колегам-професіоналам. Але якщо і надалі все бути робитись так, як треба, ще трохи — і зали на концертах будуть заповнені вщерть. Це буде найкращим показником роботи колективу. І взагалі, по висхідній справи йдуть не лише з боку артистів, а й з боку публіки. — Найвідоміший колектив філармонії — камерний оркестр — зараз не має диригента. Це не заважає роботі? — Я за своє життя відіграв багато концертів без диригента — і нічого, ніби все було нормально. Звісно, керівник у колективу повинен бути, думаю, ним стане Ілля Куций. Головне, щоб ми далі продовжували ту музичну традицію, яку маємо зараз — грати музику, яка доступна та зрозуміла глядачу — оркестр повинен виконувати не тільки те, що хочуть музиканти. Раніше, за попереднього відомого диригента, цього ми робити не могли — у керівника оркестру були свої погляди на класичну музику. Але про це не хочу говорити. — Кожен музикант завжди має якусь мрію, великі творчі плани… — Я маю цілком конкретну мрію — зіграти концерт із своїм онуком Ярославом. Йому 10 років, він другий рік вчиться на кларнетиста, причому доволі успішно, оскільки має геніального вчителя Богдана Кальмука — Славік є лауреатом рівенського конкурсу Старченка, конкурсу в Чернівцях. Причому в нього інше прізвище і моїм ім’ям він не користується — люди дивуються, коли дізнаються, що цей мій онук.
