Михайло Земельський:

1820 0

Рок-культура, а особливо провінційного розливу, має одну особливість — маловідомих талантів безліч. Назвіть слово «гітара» — і одразу перед очима тих, кого нудить від радіостанцій, виникають образи кількох «місцевих», «бас-гітара» — іще півдесятка професійних рокерів.

— У мене, як у будь-якого барабанщика, музична кар’єра почалася років у п’ять все з тих же каструль — батько грав у колективі, а я намагався все повторювати. У підлітковому віці захопився зарубіжним роком, хоча потім музичні смаки все-таки змінювалися — для вдосконалення майстерності доводиться слухати багато різної музики, вихоплювати певні елементи. Не можу сказати, що на даному етапі я є прихильником якогось одного конкретного стилю. — Як у нас можна стати професійним барабанщиком? — Такій людині необхідно в першу чергу мати почуття ритму. Я зараз навчаю дітей і бачу — дехто одразу все схоплює, а комусь потрібно довго і нудно пояснювати. Коли я помічаю, що мій учень на концерті плескає в такт музиці — це вже ознака почуття ритму. Тобто все це суто індивідуальне. Хоча багато що залежить від вчителя — нас із В’ячеславом Варнавою (грає у «Brem Stoker») вчив один викладач, тому, мабуть, тільки про нас згадують, коли колективам потрібен барабанщик. У Рівному є команди, є музиканти, які, незважаючи на якийсь музичний стаж, нічого нового не навчилися. Вчитися взагалі нелегко. — Для професіоналізму інститут культури чи училище необхідні? — Є такий музикант Деніс Чемберс. Він навчався таким чином — пішов у рок-клуб, послухав, запам’ятав. Потім пішов у джаз-клуб, послухав джазового ударника, потім — блюзового. А тепер він — один з найвідоміших у музичному світі сесійних барабанщиків. Послухавши його, принаймні у мене, з’являється бажання грати далі. — Де грати? — Я для себе давно вирішив, що краще бути сесійним музикантом. Для свого розвитку мені краще вчитися грати в різних за стилями колективах — джаз-оркестрі, джаз-рок-гурті, «Чорних черешнях», «Dragon’s Fly». Взимку запрошували до себе «Ot Vinta», я з ними грав на київській презентації. Але прив’язувати себе до чогось одного не хочу. Хоча, кажуть, «Земельський — кращий», але це не зовсім так. Я просто максимально професійно та серйозно ставлюся до свого заняття. Для мене це вже робота, я не уявляю, чим іншим міг би займатися. І не рвуся на якийсь новий рівень — гарний музикант повинен мати своє обличчя. Я його поки не маю, адже перебуваю в процесі навчання. — На твою думку, рівенська музична культура має якийсь рівень? — У нас якісно грати музику можуть одиниці. Але вони грають у кабаках, п’ють горілку — й, власне, на цьому все закінчується. Кажучи про рівень, хочу згадати «Адізілейтор» і Віталія Салімона. Перші мали всі шанси пробитися «в люди», але і їм потрібно було годувати сім’ї. — Щось ти «Los Dynamos» не згадуєш? — Бажання брати участь у якихось проектах у мене зникло саме після «Los Dynamos». Можливо, я стомився від такого хаотичного ритму. Я давно казав і кажу Вові Збируну, Мєдвєдю, що з «Los Dynamos» потрібно закінчувати. Вдало про нас сказав Льоша Казанцев: «Los Dynamos» ніяк не може спокійно померти». Свій шанс цей колектив втратив. Хоча, хто знає, може, ці спроби щось відродити й дадуть результат.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також