Ви часом не чули куди подівся такий собі Пальчевський? Той самий, що торік не злазив з московських телеекранів, а позаторік обвішав своїми портретами усе що можна? Той самий, який мав би тепер на русскам язикє вести із Києві телевізійні програми для окупованих ще 2014-го українських земель, на що було передбачене щедре державне фінансування? Може він і тепер щось там вєщаєт але не потрапляє мені особисто на очі? Зате потрапляють інші. Ті, хто навіть тепер, коли російські агресори щодня вбивають українців, продовжують говорити у різних ефірах російською щоб вороги їх лучше панімалі. Так і пояснюють – ми хочемо аби нас почули росіяни, які не знають всієї правди, а тепер від нас її узнають.
Такі люди є для мене тим самим Медведчуком, який роками, ба навіть десятиліттями переконував своїх московських господарів, що вдало переконує українців, які з кожним днем все сильніше люблять все російське і ненавидять все українське.
Наші нинішні роблять те ж саме але за набагато менші гроші, а хтось, можливо, і взагалі задарма. Переконуючи себе і своїх співвітчизників, що до русскіх можна дастучаться.
Не можна. Колись конгрес США виділяв щороку купу грошей на радіостанції, які вели мовлення російською мовою для жителів СРСР. Таким чином вони намагались перевиховати савєтскіх людєй, показавши їм переваги американського способу життя. Нічого з цього не вийшло – діти і онуки тих потенційних слухачів, до яких американці звертались па-русскі, залишилися тим самим звірячим племенем, яким були їхні батьки, діди і прадіди. Тому що звірі мови не розуміють. Вони розуміють виключно силу, якій підкоряються. Коли ж з ними намагаються говорити як з людьми, вони знову перетворюються на жорстоких хижаків.
Може хтось згадає, чи був в останні три місяці хоча б один випадок, коли русня дослухалась до закликів проявити гуманізм? Хто лише до них не звертався починаючи з папи римського! Відповіддю на ці звернення були нові звірства. Бо вони розуміють виключно мову сили, бажано тих самих калібрів, які ми так довго чекаємо від західних партнерів.
Також вони добре розуміють українську. Знають, що коли ми говоримо до них нашою мовою, ми сильні, а коли їхньою – то слабаки! Тому давайте не будемо медведчуками навпаки і не переконуватимемо один одного в тому, що наші вороги можуть до нас прислухатись, коли звертатися до них їхньою звірячою мовою.
Микола НЕСЕНЮК.
