Магазин мисливського одягу неподалік базару. Там, де до 24 лютого місцеві мажори підбирали собі камуфляж, тепер щодня товчуться військові та їхні родичі. Товар не встигають завозити – до вечора полиці майже порожні!
Продавчиня років тридцяти-сорока спокійно пояснює кожному що для нього є, чого немає, але мають завезти завтра чи за тиждень, а що можна і не шукати. Підбирає куртки, штани, шапки, капелюхи, балаклави, черевики, білизну і ще купу всякого іншого дріб’язку, необхідного сучасному українському бійцю на фронті.
Безпомилково відрізняє одних від одних: бувалих фронтовиків - від новобранців, військових - від просто батьків, братів, сестер, дружин, друзів тих хто вже там, але кому потрібне те чи інше додаткове спорядження або одяг. І при цьому знаходить для кожного потрібні слова. Покупці неквапом розгортають товар, міряють, прикидають на око, і не лише на око, розмір, товщину, довжину та інші параметри майбутньої покупки. Бо ж не для прогулянки все це купується!
А ще говорять поміж собою:
- Коли у тебе відправка? Завтра?
- Та ні, ще чекаємо…
- А у мене завтра…
Є й такі, що готові порадити, мовляв, саме цей спальний мішок дуже згодився колись під час ротації до АТО, а ці черевики нікуди не годяться – одразу промокають. І так далі, як це буває у магазині. Врешті товар вибрано і ретельно перевірено. Військовий дістає гроші, отримує здачу та чек.
І тут продавчиня, яка мала би сказати: «Дякую за покупку! Приходьте до нас іще!», тихо але твердо промовляє, ніби даючи наказ:
- Повернутись живим! Полонених не брати!
- Слава Україні! – відповідає покупець.
- Героям слава!
Двері магазину відчиняються і ще один військовий виходить з пакетом на вулицю. І його камуфляж поступово розчиняється у яскравому базарному натовпі…
То хто там триста років шукав українську національну ідею і не міг знайти? Ось вона! Усього в чотирьох словах:
- Повернутись живим! Полонених не брати!
Чи може хто проти? Коли ні, то повторимо ці слова ще раз! Усі разом! Щодня і щоночі! Для тих, хто там!
Микола НЕСЕНЮК.
