Перша половина прожитого мною життя пройшла на тлі щоденних повідомлень про кризу у «капіталістичних країнах». З дитячих років нам розповідали як там страждає народ, який нещадно експлуатують капіталісти. Що там безробіття, інфляція, голод і таке інше. Ми мали бути щасливими від того, що живемо у країні, яка будує комунізм і де усі мають роботу (за сто рублів на місяць), квартири (які слід чекати у черзі півжиття), пенсії (на які неможливо було прожити) і решту благ «розвинутого соціалізму». Звісно, ми росли не у вакуумі і бачили реальне життя із чергами за усім, дефіцитами, пияцтвом і всім іншим. Але ж це було все одно краще за той жах, у якому, за словами тодішньої пропаганди, жили американці, французи, британці та інші не кажучи вже про народи Азії та Африки. Але чомусь не було чути про масове переселення на нашу щасливу землю знедолених мешканців капіталістичних країн.
Пригадую як учнем десь четвертого чи п’ятого класу я побачив автобус з іноземними туристами, що зупинився біля ресторану готелю «Мир» аби туристи там пообідали. Це було видовище з якогось іншого світу, підходити до якого не давали чоловіки у цивільному, які стояли довкіл.
Далі не продовжуватиму. Ви все зрозуміли. Гадаю, що зрозуміли і те, що змусило мене згадати ті дуже давні часи. Звісно ж це повідомлення українських засобі масової інформації про економічну кризу у наших ворогів, завдяки якій їхня країна незабаром стане банкрутом і розвалиться. Про це нам говорять чи не щодня вже який рік поспіль. А вороги чомусь не помирають з голоду і не ріжуть один одного за шматок хліба. Насправді все виглядає майже протилежно – сотні літаків із жирними і не дуже к»ц»пами щодня вилітають на курорти південних морів, де їхні пасажири, як і завжди, ні у чому собі не відмовляють. Те, що раз на кілька місяців їхній виліт затримається на пару годин завдяки загрозі атаки українських дронів, аж ніяк не назвеш кризою – так, певні незручності. Все інше у них так само, як і було завжди – ситі, п’яні і задоволені життям. Не знаю, чи підозрюють ті кляті к»ц»апи що у них страшна економічна криза? Навряд – вони ж не читають українську пресу і не дивляться українське телебачення. Так само як не робили цього американські «пролетарі» часів мого дитинства.
