Це був перший день моєї роботи на 113-му заводі. Я безпомічно озирався довкіл агрегатної дільниці, куди мене послали з відділу кадрів, чекаючи підказки старших. Врешті мені пояснили що робити. За якийсь час мене покликав найстарший серед робітників на прізвище Надоба. Він дав мені порожнє відро і сказав принести компресії з першого цеху. Я не запідозрив у цьому жодного підступу, хоча подумавши, збагнув би, що компресію не можна налити у відро. Врешті наді мною глузливо посміялися і в першому цеху, і на моїй дільниці.
Потім я дізнався, що зазвичай новачків посилають «за менструацією», але щось підказало тому Надобі, що я можу знати, що це таке, і він обрав інший варіант обману. Так, саме обману, який чомусь вважався за жарт. Так само як дехто вважає жартом тупо обманути першого квітня людину, яка звикла тобі довіряти. Туди ж саме йдуть «жарти» над тим, хто спить, коли в армії, у гуртожитку чи піонерському таборі безпомічній уві сні людині або запалюють сірники поміж пальців, або мажуть чимось обличчя…
Сам я ніколи так не робив, бо вважав подібні жарти підлістю. Не можна користуватися безпомічністю інших людей або їхньою необізнаністю! Це зовсім не смішно, а навпаки! Саме через такі «жарти» більшість із нас є підозрілими і недовірливими. Бо той, хто просто вірить людям на слово, вважається у нас «лохом». Ніхто чомусь не замислювався над тим, що подібний, з дозволу сказати, гумор, прийшов колись у наше життя із сталінських тюрем і таборів, де сиділо пів країни. Його принесли ті, хто звідти вийшов, перетворивши наші звичаї на майже тюремні й «збагативши» нашу мову купою зеківських висловів, які у нас досі широко вживають, не здогадуючись про їхнє справжнє походження.
Але про це іншим разом. Повернемося до «компресії». Вам не здається, що людина, над якою підступно «жартують» з раннього дитинства і яку в новому колективі щораз зустрічають грубим розіграшем, має не дуже багато шансів залишитися нормальною і не стати такою самою грубою і підступною. Чи не такі люди крадуть, руйнують чи ламають довкола нас все, що не охороняється цілодобово? Просто так, зі злості. Злості на те, що ти лише те й можеш, що зробити потайки якусь гадість. Що цього тебе вчили все життя.
А тепер маленька картинка з німецького міста Бад Райхенхаль, яку я бачив років так з десять тому. На околиці згаданого міста було тоді полуничне поле, де саме дозрівав новий урожай. На краю цього поля стояла відкрита фанерна ятка, всередині якої були коробки зі свіжою, щойно зібраною полуницею, паперові пакети, електрична вага і металева скринька з отвором для монет. Продавця чи ще когось ані в самій ятці, ані ніде поблизу не було. Перехожий, якому захотілося свіжої полуниці, мав сам набрати її у пакет, сам зважити, а потім кинути у скриньку гроші. Скільки саме – висвічувалось на вазі. Я уявив собі, що б стало з такою яткою, якби хтось додумався поставити її біля полуничного поля десь під Вінницею чи Житомиром. Думаю, що цю ятку разом із усім, що в ній було, вже за кілька годин вивезли б у невідомому напрямку, а потім продавали би вкрадену полуницю на найближчому базарі. А коли б упіймали, сказали б, що «пожартували».
Але не було би у нас такого і ще довго не буде. І скільки б ми не розповідали світу про нашу особливу красу, світ у це все одно не повірить. Тому що тих, кого в дитинстві мазали уві сні зубною пастою, а в юності посилали «за компресією», видно одразу. Хоч у нас, хоч у Польщі, хоч у Німеччині…
