Цей розлогий вступ я зробив, аби пояснити, чому ми всі так хочемо нині чути брехню про війну. Бо інакше не можна – якщо говорити про війну правду, ми цього не витримаємо! Чи є різниця між брехнею про війну і брехнею не про війну, серед якої ми, як було зазначено вище, живемо, жили і будемо жити завжди? Звісно, що ця різниця є! Вона у тому, що правда про війну таки пробивається до нас повідомленнями про загиблих. Від цієї правди не заховатися і з цією правдою дуже складно жити. Саме тому вже другий рік ми бачимо перед собою цілий парад професійних брехунів на чолі з русскоязичним шептуном, якого один мій колега влучно назвав колись «полковником кінної авіації». І це нормально! Мене інше непокоїть – чому найпопулярніші брехуни суцільно російськомовні? Хіба не можна нести таку ж саму пургу рідною мовою?
Самі брехуни у своє виправдання белькочуть щось про «рускаязичную аудіторію» і як завжди брешуть. Бо причина їхньої глибоко патріотичної русскоязичнасті в іншому – нашою мовою брехати неможливо! Бо така у нас мова – коли хтось каже неправду, це одразу всім зрозуміло! Тому не йде народу така брехня! Їм подавай брехню па-русскі! Бо немає більше у світі мови, настільки органічно пристосованої до брехні! Хочеш брехати – бреши па-русскі! І буде у тебе численна вдячна аудиторія!
Очевидно, що саме так оці брехуни свій вибір мови не формулюють. Для цього слід бути достатньо розумним і мати совість. А із тих, хто має совість, брехунів не виходить. Тому слухайте брехню від тих, хто є, і насолоджуйтесь!
