Нинішні футболісти навряд чи знають байку тридцятирічної давнини у якій один скоробогатько хизується перед іншим малиновим піджаком, купленим в десять разів дорожче, ніж той піджак коштує. Натомість люди, які мені цей анекдот нагадали, а це були власники команд “Полісся” та “Оболонь”, мали би цю історію пам’ятати – обидва вони із тих часів.
Але є і різниця – після того, як згадані команди вийшли влітку минулого року до вищої ліги, власник “Полісся” спочатку влаштував з цієї нагоди в Житомирі “всенародне свято”, а потім засипав команду щедрими “інвестиціями”, на які до тихого обласного центру злетілися не лише численні футболісти, а й купа біляфутбольних персонажів. Натомість власник “Оболоні” поводився напрочуд скромно – жодних святкувань, жодних “інвестицій” – команда продовжувала працювати ніби нічого не трапилось.
Здавалося, що амбітний житомирський колектив, у який за півроку вкачали щонайменше вдесятеро більше коштів, ніж витратив власник команди пивзаводу, мав би розгромити суперника з великим рахунком. Насправді ж у суботу “Оболонь” де зарплатня гравців чи не найнижча в лізі, виграла у “Полісся” на радість букмекерам.
Висновок простий – аби зробити конкурентну футбольну команду зовсім не обов’язково засипати її мішками грошей. Все це можна зробити набагато дешевше. Варто лише знайти потрібних людей і організувати їхню роботу. Запитаєте, навіщо було власнику “Полісся” смітити грошима? А навіщо той герой старого анекдота купував піджак вдесятеро дорожче? Не знаєте? Я теж не знаю. Багатих зрозуміти не просто!
