Сфотографуватися на фоні «білих гір та темно-зеленого озера», що менш як за 20 кілометрів від Рівного, щороку стає все більше охочих. Фон для красивих фотографій у соцмережах, втім, не природний, а штучний. Рівняни, фактично, милуються звалищем «Рівнеазоту», яке за роки роботи підприємства розрослося до «гір». Фосфогіпсові терикони є в усіх областях, де працюють такі підприємства. І попри те, що на вигляд вони симпатичні, для довкілля шкідливі.
Фосфогіпсові терикони «Рівнеазоту» — за кілька кілометрів від Рубчого Рівненського району. Через популярність місцини вона навіть нанесена на Google Maps, що робить її ще більш привабливою для «масового туризму». Як зазначають у Городоцькій сільраді, на чиїй території «білі гори», ділянка для звалища фосфогіпсу — в постійному користуванні «Рівнеазоту». Територію охороняють від проїзду вантажного транспорту, а ось звичайних «туристів» не відганяють. У сільраді кажуть, що сусідство з териконами селянам не заважає.
— Терикони лежать на бетонній подушці і вже довгий час, мабуть, з радянських часів. Не думаю, що вони дуже шкідливі, — зазначає заступник городоцького сільського голови Сергій Поліщук. — Із соціальних мереж бачимо, що туди все більше людей їде. Легкові авто туди легко проїжджають, без обмежень.
Фосфогіпс за радянських часів відносили до малонебезпечних відходів хімічної промисловості. Виникає він під час виробництва фосфорної кислоти, яку використовують для мінеральних добрив. Відходам намагалися знайти застосування, проте складати «у гори» виявилося дешевшим. Фосфогіпсові терикони «Рівнеазоту» на сьогодні нараховують вже понад 15 млн тонн.
Подібна проблема з відходами фосфогіпсу є у сусідній Білорусі. Останніми роками там знайшли вихід із ситуації. По-перше, заводи почали відходи фосфогіпсу випускати з меншою кількістю вологи, що дозволяє їх використовувати на цементних заводах, по-друге, фосфогіпс просувають як матеріал для меліорації.
Попри те, що фосфогіпс не належить до дуже небезпечних відходів, його надмірна кількість може забруднювати не лише Горинь, яка протікає поряд, а й підземні джерела та ґрунт. На цю тему рівненські дослідники уже писали наукові статті.
— Якщо одним словом, то фосфогіпсові терикони шкідливі, але наскільки, на жаль, не можу оцінювати — під руками немає потрібних даних, — розповідає кандидат географічних наук, доцент кафедри екології, технології захисту навколишнього середовища та лісового господарства НУВГП Іван Залеський. — Але що я зробив особисто для того, щоб від них була менша шкода: впровадив розбавлення води, яка фільтрується через ті терикони. Це було у 90-х. Сніг, вода — все, що проходить через товщу териконів, вимиває певні солі, які потрапляють в річку. Ми розрахували, як зробити так, щоб те все, що витікає, не отруювало річкову воду. Пробурили глибоку свердловину, організували підкачування артезіанської води і розбавлення нею тієї, що проходить через терикони. Таким чином, ті води, які потрапляють у річку, уже чистіші та не несуть загрози. Донині це все функціонує.
Не можна сказати, що є якась небезпека, якщо людина перебуває на цих териконах, страхати не хочу. Але для довкілля фосфогіпс шкідливий. Ще в СРСР думали, як ці відходи можна використовувати, але усі галузі від нього відмовлялися: у сільському господарстві використовувати його не можна, у будівництві не можна. Будівельний факультет НУВГП свого часу розробляв технологію, як фосфогіпс додавати до цементних розчинів, але санстанція на це не давала згоди.
Галина КОТУЛЬСЬКА.
