Млинівський «Каліостро». Історія графа, який «зважував» світло, доводив існування привидів, хотів оживляти померлих

508 0

Ми у соцмережах:

Млинів, палац і парк — малюнок Наполеона Орди. 1860-1870-ті роки

Скарби Ходкевича

Не гроші і золото, а мистецькі збірки й бібліотека були справжнім скарбом Олександра Ходкевича. У своїй пекалівській садибі цікавий до усього вишуканого і незвичного граф зосередив такі шедеври і коштовні речі, що позаздрив би найбагатший європейський музей. Чого там тільки не було! Галерея з картин відомих італійських, польських і російських художників, серед яких копії картин Рафаеля за розмірами оригіналів.

У палаці було багато майстерно написаних портретів осіб родини Ходкевича й самого графа. Були також нумізматична колекція та колекція мінералів, дорогоцінного каміння та скульптур. Серед колекції старовинної зброї чи не найціннішим експонатом була шабля короля Яна Собеського та чаша великого гетьмана Яна Кароля. З військового походу 1812 року граф Олександр привіз капелюх Наполеона. Надзвичайно вартісним подарунком для Ходкевича був плащ Тадеуша Костюшка, який той залишив Ходкевичу, коли його конвоювали в 1794 році через Млинів до Петербурга.

Колекційні збірки займали бібліотечну залу на першому поверсі. Частину тієї книгозбірні, яка включала кілька тисяч томів стародруків й історичних документів, у тому числі й родинний архів, у 1804 році перевіз до Варшави. Наступна частина збірки з колекцією картин та лабораторним обладнанням для фізичних дослідів поїхала до Варшави у 1810 році. Після смерті графині Марії Людвики в 1816 році, коли Олександр Ходкевич став єдиним власником Млинова, значну частину збірки було знову повернуто до Млинова.

Значну частину мистецької збірки та бібліотеки склали колекції з палацу Корнякта у Львові, які граф Ходкевич купив разом з палацом у 1804 році в свого дядька Юзефа Жевуського за 377 тисяч золотих ринських. У 1810 році бібліотека Ходкевича налічувала 10 тисяч томів. У 1812 році її було збільшено за рахунок придбаної книгозбірні професора Нікути, а в 1816-му — книг, успадкованих від матері та померлого дядька Юзефа Жевуського.

Серед коштовних предметів, якими наповнив граф Ходкевич свою резиденцію у Млинові, були також вироби зі срібла, колекція французької, китайської та корецької порцеляни, старовинні годинники в оправі з мармуру й позолоченої бронзи, рукописи на пергаментах, військові рапорти Тадеуша Костюшка. Ходкевич був власником унікального екземпляра Острозької Біблії 1580–1581 років, який містив вступ-передмову, чого не було в інших екземплярах. Петербурзька Академія наук пропонувала графові чотири тисячі рублів за передрук цього вступу, але він не погодився.

Бурхливе життя непосидющого й щедрого графа, який не шкодував коштів на науку, колекціонерство й допомогу бідним талантам, а також, вочевидь, не надто уміле управління маєтностями, призвели до накопичення шалених боргів, які на початок 1820-х років склали майже 20 мільйонів польських злотих. Нащадок однієї з найзаможніших польських родин змушений був заставляти майно і позичати кошти, щоб уникнути банкрутства. У родинному архіві Ходкевича в Кракові збереглися боргові розписки і фінансові зобов’язання графа перед багатьма поміщиками і вельможами.

Зрештою він змушений був виставити на аукціон великий палац у Варшаві й більшу частину безцінної 25-тисячної бібліотеки, яку збирав десятки років. Іншого способу врятувати залишки майна вже не було. Щоб не ятрити душу спогляданням, як руйнується те, чому він присвятив усе своє життя, він виїхав до Млинова, який відтоді став його головною резиденцією.

Не все виставлене на аукціон майно одразу знайшло нових власників. Після продажу варшавського палацу бібліотека ще налічувала 17 300 томів. Останній аукціон відбувся лише після смерті графа в 1840–1841 роках. Частину книгозбірні викупили до королівського палацу у Вілянові, частину забрали спадкоємці графа і в 1844 році доправили до Млинова.

Добрі справи млинівського графа

Після смерті матері-графині Олександр Ходкевич узяв опіку над старшим від нього на 6 років і розумово відсталим братом Юзефом і дбав про нього до самої його смерті в 1828 році.

Серед тих, кого фінансово підтримував Олександр Ходкевич, були обдаровані художники, вчені, лікарі, письменники, музиканти, актори. Великий шанувальник театру Олександр Ходкевич також писав критичні статті на театральні теми і навіть перекладав твори французьких драматургів, створив у Пекалові власний приватний театр. Сучасники писали про нього, що це був «невеликий, але добре облаштований театр з капелою та оркестром, якими керував віртуоз і композитор Каршмідт». Для пекалівського театру декорації малював ще юний тоді Антоній Анджейовський. На театральні постановки до Пекалова з’їжджалася мало не вся волинська богема.

У школах для місцевих дітей Пекалова та Млинова, відкритих Олександром Ходкевичем, навчали польської та російської мов, арифметики, основ моралі та християнської віри. Коли російська влада наполягала на перебудові костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії на православний храм і відкритті при ньому приходського училища, граф Олександр особисто звертався до російського імператора, пообіцявши йому збудувати за власні кошти православний храм, аби тільки не чіпали костел. Адже фундатором його був батько Олександра граф Ян Миколай, там була родинна усипальниця Ходкевичів.

Батьки Олександра Ходкевича

Відтак у 1836 році граф Олександр ще встиг закласти перший камінь під будівництво храму. А завершили будову вже після його смерті в 1840 році, охрестивши церкву на честь Олександра Невського. Згодом перейменували на честь Святої Покрови.

Млинівський граф залишив помітний слід і в літературній спадщині ХІХ століття. Відомі його трагедії «Теона», «Вірджинія», «Катон», «Королева Ядвіга», збірка «Твори віршем і прозою», переклади популярних у той час творів драматургів Августа фон Коцебу та Гільбера де Піксерекура. Чимало драматичних творів авторства Олександра Ходкевича втрачено.

Ходкевич також залишив власні спогади під назвою «Історія великих подій мого життя, написана мною особисто, разом із деякими додатками, що могли бути використані в польській історії з 1777 по 28 грудня 1819 року». Опубліковано їх лише в 2010 році.

«Закоханий до смішного…»

Кароліна-Тереза Ходкевич ВалевськаПортрет незвичайного млинівського графа був би неповним без його особистого життя. У першому шлюбі Олександра Ходкевича не оминула доля зрадженого чоловіка. Закоханий 23-річний шляхтич попросив руки своєї пасії 21-річної красуні Кароліни Терези Колонна-Валевської. Про вроду, розум і музичні здібності панянки говорила вся Варшава. У її композиторському доробку була й музика до пісні про Яна Кароля Ходкевича, яка увійшла до виданої в 1816 році збірки «Історичних балад з музикою і малюнками Юліана Урсина Нємцевича».

У 1800 році пара побралася. Проте невдовзі молода дружина почала проявляти інші таланти. Серед її близьких приятельок були дві Марії, чиї прізвища гучно лунали в тогочасній Європі. Марія Шимановська — польська піаністка й композиторка, одна з перших жінок-піаністок в історії європейської культури й особа надто вільних поглядів, та ще одна Марія — Валевська, дружина її дядька по материнській лінії і легендарна коханка Наполеона. Саме вона залучила Кароліну Терезу до своєрідного жіночого політичного клубу шанувальників Наполеона, відомого під назвою «Місія Брентіньї».

Доки Олександр Ходкевич з пристрастю віддавався науковим пошукам, воював, засідав у сеймі, його дружина «запалювала» у варшавських салонах, де намагалася впливати не лише на справи політичні. Навіть встигла завести короткотривалу інтрижку з красенем-офіцером і поетом Антонієм Мальчевським, відомим на всю Волинь жіночим звабником, який заради жінок пускався в ризиковані авантюри. Будучи частим гостем у палаці Ходкевичів (граф надавав поетові фінансову підтримку для навчання), почав упадати за легковажною господинею, яка заохочувала його, обдаровуючи своєю прихильністю. Закінчилося тим, що приятель Мальчевського Олександр Блендовський викликав його на дуель, під час якої поет отримав поранення в ногу.

На 13-му році шлюбу з Ходкевичем Кароліна Тереза знайшла йому постійну заміну. Поки чоловік воював у наполеонівській армії, невірна дружина закрутила роман з полковником Олександром Голіциним, який служив в уланському полку у Варшаві. Поведінка дружини Ходкевича давно стала темою пліток у Варшаві, заповнивши не одну сторінку скандальної газетної хроніки. «Закоханий до смішного в красу дружини, сліпий до того, що бачить все місто і що врешті довело до розлучення, Олександр Ходкевич став об’єктом насмішок усієї Варшави», — писав про нього Юзеф Крашевський.

З 1814 року подружжя вже не мешкало разом. Кароліна продовжувала любовний зв’язок з Голіциним, добиваючись розлучення з Ходкевичем, що в ті часи було справою нелегкою. Діючий в Європі з 1804 року так званий «Цивільний Кодекс Наполеона» дозволяв світські розлучення. Але для цього мали бути дуже вагомі аргументи. Процес часто затягувався на роки. Як докази на свою користь графиня Кароліна долучила листи, в яких чоловік звинувачував її у невірності. Розлучитися вдалося лише в 1822 році, тоді ж Кароліна Тереза обвінчалась з Голіциним.

А в 1821-му графиня Кароліна, ще маючи прізвище Ходкевич, народила від коханця хлопчика. Однак подальше життя з новим чоловіком у Кароліни Терези не склалося. Політичні розбіжності призвели до сварок. В останні роки життя вона мешкала окремо від чоловіка й померла в злиднях 14 лютого 1846 року в Петербурзі. Того ж року помер від хвороби і її син від Голіцина.

Другою дружиною Ходкевича стала донька волинського шляхтича Онуфрія Щеньовського, молодша від нього на 30 років Францішка Ксавера. Молоді (йому — 48, їй — 18) пішли під вінець у 1824-му, влаштувавши скромне весілля у Млинові. Померла Францішка Ксавера рано — у 48 років, переживши свого чоловіка на 17 років. Похована на старовинному Повонзківському цвинтарі у Варшаві.

Назавжди в млинівській землі

«Височайшим» указом Олександрові Ходкевичу дозволено було доживати віку в Млинівській резиденції. Останні роки його життя були нелегкими. Він тяжко хворів, переймався долею своїх синів, розбирався з боргами. Але досліджень своїх не полишав до останніх днів. Як писав про нього польський поет Францішек Ковальський, «він майже ввесь час знаходився у своєму кабінеті, де працював над науковими дослідженнями. Ані хвилі не витрачав марно, завжди був занятий працею або в палаці, або в парку біля палацу».

Невгамовний граф відійшов у кращі світи 24 січня 1838 року й знайшов останній спочинок у родинній усипальниці млинівського костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.

Юзеф Крашевський згадував млинівського графа у «Волинських вечорах»: «…добра пам’ять про людину, що тут жила й належала до найвидатніших осіб свого століття, дає надію, що з її ім’ям у нащадків щось відродиться корисне для краю. Говорю це про графа Александра Ходкевича — одного з невизнаних і неоцінених людей тієї епохи… Граф Ходкевич жив, терпів до останнього дня, працював з молодіжним запалом, повний прихильності до краю, з готовністю до пожертви задля його добра».

Однак нащадки виявилися не надто вдячними. Немає нині вже того костелу, на стінах якого було розміщено епітафії Олександру Ходкевичу, його синові Мечиславу та іншим членам родини. У забетонованих і похованих під асфальтовим і трав’яним покривом криптах досі стоять труни з прахом Олександра Ходкевича та загиблих від рук червоноармійців у 1919 році графині Юлії Ходкевич з Ледуховських і її доньки Софії, похованого в 1933-му молодшого сина Юлії Мечислава.

На початку 1960-х величний костел став жертвою войовничого атеїзму — його знесли, не зваживши на те, що в підземеллі покояться останки членів знаменитого роду, який чимало зробив для розвитку Млинова. Практично на тому ж місці радянська влада звела кінотеатр з назвою «Жовтень».

Світлана КАЛЬКО.
Закінчення. Початок читайте тут.

Також читайте:

Млинівський «Каліостро». Історія волинського графа, який «зважував» світло, доводив існування привидів, хотів оживляти померлих


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також