Їх у Рівному небагато — приблизно півтора десятка. Улітку вони виїздять до Криму та у Карпати, взимку — підтримують форму у залі на спеціальному штучному скеледромі. Фанерні стінки із зачепами у Рівному розташовані в єдиному місці — спортзалі школи №2. Саме там ми й зустрілися з рівненськими підкорювачами скель.
— У цьому залі ми займаємося три роки, — розповідає тренер зі скелелазіння Олег Шматов. — Людей у нас займається небагато, є й одна дівчина. Вік наших скелелазів — від 14 до 37 років. — Зі скелелазіння проводяться різноманітні змагання, чи є у ваших вихованців вже якісь досягнення? — Нещодавно ми повернулися зі Львова, де відбувалися змагання на стенді. Брали участь спортсмени з Одеси, Києва, Тернополя, усього близько шістдесяти. Так, наш Ярослав Шафранський став переможцем, а Василь Веретюшкін посів тринадцяте місце. Втім, вважаю, що наші головні перемоги ще попереду. Нині ми лише починаємо вклинюватися в українську еліту. — Як люди дізнаються про вашу секцію? — Через особисті знайомства, через інтернет. — І що їх приваблює? — Спосіб життя. Дисципліна, постійні тренування, сила, витривалість. Цікаво їздити по Україні — в Крим, у Карпати. Хоча і поблизу Рівного є багато хороших місць, де можна полазити — Соснове, Корець, Кременець, Житомир, Кам’янець-Подільський, Вінниця. — Як часто тренуються рівненські скелелази? — Зараз чотири рази на тиждень. — Наскільки це небезпечне заняття? — Якщо правильна страховка — то зовсім безпечне. Випадків травмування практично не буває. Якось було хтось ногу підвернув. А загалом скелелазіння у разів п’ять безпечніше, ніж, скажімо, футбол. Одним з провідних рівненських скелелазів є Василь Веретюшкін. Підкорюванням кам’яних вершин він займається 12 років. Розповідає — спортивний результат для нього далеко не головне, у скелелазінні його захоплює інше: — Це хобі — можливість відчути себе ближче до неба, перемогти не лише природу, але й себе. Щоб підкорити 600-700-метрову кримську скелю, варто рік тренуватися. — Якими рисами має володіти хороший скелелаз? — Відчуття рівноваги, гнучкості, впевненості у собі, усе це важливіше, аніж фізична сила. Хоча найголовніше — це техніка. Підкорюючи скелі, потрібно працювати насамперед ногами, адже на одних руках далеко не залізеш. Плюс спеціальна екіпіровка. Думаю, за півроку тренувань цілком можна освоїти техніку, щоб потім отримати задоволення від справжніх скель. Що таке скелелазіння у залі — рівняни зможуть побачити вже незабаром, адже місцеві «горці» планують влаштувати всеукраїнський турнір.
