У нацистських концентраційних таборах, які стали символом жахливих діянь фашистів, створювалися закриті будинки для особливих категорій ув’язнених, які служили борделями з графіком роботи і тарифами. Про цю маловідому сторінку історії фашизму розповідає Роберт Шоммер у своїй книзі «Das KZ-Bordell» (»Бордель у концентраційному таборі”), презентація якої відбулася в парламенті Берліна. Протягом десятиліть інформація про Sonderbauten, спеціальні будинки, була під забороною в Німеччині, пише італійське видання La Stampa.
У нацистських концентраційних таборах, які стали символом жахливих діянь фашистів, створювалися закриті будинки для особливих категорій ув’язнених, які служили борделями з графіком роботи і тарифами. Про цю маловідому сторінку історії фашизму розповідає Роберт Шоммер у своїй книзі «Das KZ-Bordell» (»Бордель у концентраційному таборі”), презентація якої відбулася в парламенті Берліна. Протягом десятиліть інформація про Sonderbauten, спеціальні будинки, була під забороною в Німеччині, пише італійське видання La Stampa. З одного боку, жінки, яких примусили до заняття проституцією, після 1945 року мовчали, з іншого — концепція борделя погано вписувалася в картину концентраційного табору як місця фізичного і психологічного ув’язнення. Не кажучи вже про те, що на території Східної Німеччини, де пам’ять про нацистські табори була однією з основ національної свідомості, ідея про те, що ув’язнені комуністи і «антифашисти» могли відвідувати в таборі повій, була щонайменше непристойною. Однак у період з 1942 по 1945 рік у 10 німецьких концентраційних таборах було створено 10 борделів. Найбільший з них, з 20 дівчатами, діяв в Освенцимі. Ідея створення цих закладів прийшла ватажку SS Генріху Гіммлеру з метою підвищення працездатності ув’язнених, пише газета. Візит у бордель був бонусом. Однак цей метод не привів до бажаних результатів, відзначає автор книги. Проте SS аж до 1945 року реалізовували ідею, розробляючи до дрібних деталей діяльність «будинків розпусти». «Сексуальними рабинями» ставали дівчата віком до 25 років з Німеччини, Польщі або України, яких підбирали найчастіше з числа «асоціальних» інтернованих. Залучення єврейок суворо заборонялося. За словами автора книги, займатися проституцією були змушені 200 молодих жінок. Їм обіцяли волю після шести місяців роботи. Але ці обіцянки ніколи не виконувалися. Дівчат відбирали в таборах Равенсбрюк та Біркенау і розподіляли по різних таборах. У першій половині дня вони займалися нескладною роботою: штопанням шкарпеток або збором трав, з 20.00 до 22.00 вони приймали відвідувачів. У неділю робочі зміни були довшими. Правом на відвідування «спецоб’єктів» володіли так звані ув’язнен-функціонери: інтерновані, які займалися внутрішньою охороною, наглядачі з числа ув’язнених, ті, хто за вхід міг заплатити 2 рейхсмарки. Одержавши дозвіл на відвідування, кандидат проходив медичний огляд і допускався до дівчат. Контакт тривав 15 хвилин, допускалася лише поза «місіонера», контрацептиви не застосовувалися. Але вагітностей було мало (вони закінчувалися абортами), можливо, через те, що дівчат заздалегідь стерилізували, чи ті екстремальні умови ув’язнення робили їх нездатними до зачаття. Більша частина дівчат, змушених займатися проституцією, пережили війну, але жодна з них так і не одержала компенсації за пережитий жах, пише автор статті.
