Минулого четверга до Рівного приїхав Сергій Гайдай, начальник обласної військової адміністрації Луганщини. Його запросили виступити на сесії міськради, а він розповів, що фіксує військові злочини росіян, здивувався «політичним» прапорцям на столах депутатів і зізнався, що із задоволенням пив каву в мирному Рівному та нарешті міг спокійно виспатися, без «прильотів». Коли він зійшов з трибуни, усі присутні в залі аплодували йому стоячи.
Сергій Гайдай, начальник Луганської обласної військової адміністрації:
— У нас є така теза, що Луганщина повсюди. На даний момент майже 95% області окуповано. Майже за рік ми побачили, як метр за метром руйнуються наші села, селища і міста. Я сам народився в Сєвєродонецьку, прожив там десять років і далі вже поїхав по Україні — так сталося. Жив рік у Донецьку, з 1986 по 2002 — у Львові, там закінчував школу, там починав працювати, прожив довгий час у Києві, працював на Закарпатті й от знову повернувся на Луганщину. І я бачу, як мій рідний край в прямому сенсі руйнується.
Хотів би подякувати за те, що прийняли наших людей, наші медичні заклади. За те, що у вас чудово працює в Рівному гуманітарний центр, який допомагає жителям Луганської області — дякую, це для нас дуже важливо. Я намагаюся зберегти кожного вчителя, кожного освітянина, кожного лікаря. Тому що нам потім треба буде відновлювати Луганську область. Те, що ми зараз проходимо, від усього серця і кожною клітинкою не бажаю пройти нікому. Я, напевно, і десятої частини не хотів би, щоб ви побачили ті фотографії з фронту: я навмисне це фіксую для майбутніх судових справ над російською федерацією. Зараз в нас іде загострення величезне, накопичилася величезна кількість російських військ, і вони пішли вже в наступ. Стримується ця вся навала дуже-дуже важкою ціною. У нас найважчим днем буде наступний після перемоги, коли ми зрозуміємо, якою ціною ця перемога далася...
Я бачу такі різноманітні прапори у вас, ваших політичних сил і, чесно кажучи, відвик від такої кількості депутатів і подібних зал, а хотілося б з величезним задоволенням повернутися в це — до прийняття рішень мирних, до планів розвитку міст. Тому що за 2,5 року своєї каденції я вивів Луганську область на третє місце в Україні за 29 показниками і дуже хотів би до цього повернутися. Але зараз ми займаємося тільки тим, що досі евакуюємо людей, досі вивозимо загиблих і допомагаємо нашій армії. Воюють всі: тероборона, прикордонники, поліція, ЗСУ, Нацгвардія.
Дуже хотілося б зараз у кожній сесійній залі, незважаючи на статус — чи це Верховна Рада, чи місцеві ради — бачити всі прапори в одному куточку, щоб було таке залізобетонне об’єднання. Тому що на сьогодні я із задоволенням п’ю каву в мирному Рівному і маю можливість спокійно виспатися — я розумію, що тут не буде прильотів, і слава Богу. Але ми сьогодні зранку вже комунікували з моїм колегою з приводу того, що треба робити, якщо тут піде наступ. Я бачив, як це відбувалося в нас на Луганщині, й дуже не хотів би, щоб щось такого плану зайшло на Рівненщину...
У мене 100% з вами щось пов’язує, з кожною фракцією. До прикладу, «Свобода» — у Львові працювали з Ігорем Кривецьким, а на Луганщині воювали пліч-о-пліч з Кузиком, «ЄС» — у свій час з Марією Іоновою заходили в Київраду, досі товаришуємо і вона ще й у Києві моя сусідка. «Батьківщина» — з Юлією Володимирівною у мене давня історія: через доньку Женю знайомі, а з нею почали спілкуватися, коли мене призначили на Луганщину. «За майбутнє»: так сталося, що дружина Ігоря Палиці і я — хресні батьки однієї дитини у Львові. «Голос» — тут і народний депутат кіборг Роман, який зараз воює, і Святослав Вакарчук приїжджав до мене на Луганщину і під обстрілами давав концерт у приміщенні поліції, сидячи на стільцях. От ми з ним тільки поїхали, а приміщення розбили в хлам повністю ракетами, розбомбили — слава Богу, хлопці залишилися живими. Таких прикладів дуже багато.
Я дуже багато чого не можу говорити, тому що не на часі. Але дуже прошу всіх не забувати, що у нас іде війна, зараз іде ескалація, і протягом півтора місяця будуть найважчі часи за останні 8 місяців. Важко уявити, але не люди втомлюються, а зброя вже виходить з ладу: не може стріляти, тому що така кількість росіян лізе на нас з усіх боків. Розумію, що дехто, напевно, говорить, що війна десь далеко і нехай там воюють якісь люди, які чи росію пустили, чи ще щось. Але це наша війна, всієї України. Якщо ми там, «в нас», не стримаємо зараз, то росія зупиниться тільки там, де її зупинять. І тоді я вже не зможу, на жаль, приїхати в Рівне і випити в мирному місті чашку кави.
Я дякую ще раз за можливість побачити чудову мирну сесію без обстрілів, без прильотів. Я дякую за підтримку Луганщини. Ви просто навіть не уявляєте, наскільки це цінно для кожного жителя нашої області, які виїхали в евакуацію. Уявіть собі, що в 2014-му люди жили мирним життям і їм довелося упакувати все своє життя в одну валізу. А 24 лютого 2022 їм довелося зробити це вдруге — все, що вони налаштували собі в Сєвєродонецьку, Лисичанську чи ще десь. І виїжджати вдруге: хтось із дітьми, хтось із літніми батьками, хтось з інвалідністю, вагітними, а хтось не встиг... Тому що нас накривали просто всім.
Немає такої зброї, крім ядерної, яка є на озброєнні в рф, якою б нас не знищували: стрілецька, міномети, артилерія, «піони», «гіацинти», «тюльпани», «гради», «смерчі», «урагани», авіабомби 500-ки, від яких колії плавляться, а ще — авіабомби-«тисячки», ракети С-300. Оце все прилітало і прилітає до нас. Не дай Боже нікому це пережити, бо це дуже страшно. Я багато чого побачив за цей рік, але перших два тижні було дуже страшно, бо ніхто з нас не готовий був, кажу як є...
Я б дуже хотів зустрітися з вами обов’язково ще раз після перемоги. Можливо, з трибуни, чи за столом, чи просто сидячи поруч. Дякую за допомогу, яку ви надавали і будете надавати не тільки нам, але й усім тим хлопцям, які зараз життя віддають на фронті заради того, щоб тут все було мирно, тихо і спокійно.
Записала Олена РАКС.
