Булінг і мобінг — сучасні терміни психології, якими позначають цілком давні проблеми: фізичне та моральне насильство дітей над однолітками.
З розвитком новітніх технологій цькування набуло більш жорстких форм — відео, на яких школярі гуртом б’ють чи обзивають однокласника, потрапляють в Інтернет і переростають у кіберцькування. Жертвами дитячої жорстокості стають сотні дітей. Проте коли у конфлікти втручаються дорослі, ситуації часто тільки погіршуються. Як останніми тижнями у двох школах на Рівненщині.
У школі №6 Здолбунова та рівненській спеціалізованій школі «Центр надії» батьки та школярі вимагають відрахувати з навчальних закладів двох дітей, яких звинувачують у насильстві. Здолбунівський конфлікт набув широкого розголосу, коли історія потрапила на телебачення. П’ятикласник побився з однолітками за викинуту в смітник його куртку. Бійка зчинилася, коли хлопчик намагався відплатити тим же і жбурнути в урну одяг однокласника. Штовханину в класі відзняли на відео.
Мама п’ятикласника, працівниця школи, стверджує, що її сина б’ють не вперше. Її втручання не допомагає. Натомість батьки інших п’ятикласників звинувачують хлопця у тому, що саме він — агресор і не раз завдавав шкоди іншим дітям. Батьки зібрали підписи з вимогою відрахувати зі школи дитину, яка і сама підпадає під опис жертви булінгу.
Говорять про виключення зі школи і семикласниці «Центру надії», дівчинки із заможної та впливової рівненської родини. Вона перейшла на навчання до цього закладу восени. За словами директорки Олени Шенкнехт, батьки перевели її, бо в «Центрі надії» поглиблене вивчення англійської мови. Проте новеньку, яка намагалася встановити своє лідерство, у класі не сприйняли. Нещодавно дівчинка побилася з однолітком — хлопцю викликали «швидку». Із семикласником, зазначають у школі, усе гаразд. Проте батьки та учні класу почали вимагати відрахувати «агресорку» зі школи.
.JPG)
— На сьогодні ще з’ясовуємо, що насправді спричинило бійку, — розповідає пані Шенкнехт. — Начебто хлопці зачепили однокласниць, і дівчинка стала на захист. Розпочалося все у класі, а зчепилися діти на подвір’ї. Дівчинка виявилася спритнішою — хлопчик навчений не давати здачі дівчатам.
У нас діти не з’ясовують стосунки за допомогою насильства. Наша школа — християнська, ми виховуємо християнські чесноти, толерантне ставлення одне до одного, а тому, зрозуміло, батькам і дітям не подобається те, що сталося. Дівчинка — нова, за півроку їй не вдалося подружитися з іншими. Вона — лідер за характером, хотіла зайняти відповідне місце у колективі, а діти не поступаються. Тому після конфлікту весь клас і став на сторону хлопця. Минулого тижня відбулися батьківські збори, на яких були і батьки дівчинки. Вони намагаються залагодити ситуацію, просили вибачення за вчинок доньки і казали, що у родині її ніхто не вчив саме так вирішувати конфлікти.
Наразі є звернення інших батьків, щоб ми розібралися у ситуації. Якщо батьки вирішать, що дитину потрібно відрахувати (статутом закладу це передбачено), питання буде винесено на педагогічну раду. Проте думаю, що батьки порозуміються між собою. Більший конфлікт все?таки між дітьми.
Найчастіше конфлікти та насильство виникають між дітьми 5-8 класів. Психологиня Рівненської української гімназії Світлана Баранюк зазначає, що причини насильства бувають різними:
— На дітей впливають події, які відбуваються у країні, вони бачать прояви насильства, зокрема, через військові дії. Окрім того, для підліткового віку характерне самовираження за допомогою насильства над іншими. А якщо у сім’ї та навчальному закладі добре не демонструють адекватні форми виходу з конфліктних та непростих ситуацій, дитина, скоріше, обиратиме агресивні методи вирішення проблеми.
Щодо суб’єктивних причин, то не варто забувати про типологічні особливості кожної дитини. Є певні дитячі темпераменти, в яких закладена схильність до агресивного вирішення суперечок. Але їхні прояви залежать від життєвих обставин, в яких опиняється дитина.
Щодо мобінгу, коли група цілеспрямовано цькує певну дитину, то він може проявитися, наприклад, коли до класу, уже сформованого колективу, приходить хтось новий. Тому відповідальність дорослих — грамотно ввести дитину в колектив, відчути, хто у групі неформальний лідер, і залучити його. Цькування може бути спровоковане і тим, що дитина зверхньо поводиться, носить окуляри, є повненькою, належить до дуже багатої сім’ї або, навпаки, має застарілу модель телефону.
Підлітковий світ вирізняється жорстокістю. І завдання дорослих — цю агресивність спрямувати у правильне русло: спортивні змагання, святкування, спільні поїздки до лісу чи подібні заходи, які об’єднують.
— А якщо дитина відмовляється робити те ж, що й однокласники?
— Це право дитини, але варто розуміти, що наступного разу група може сказати, що не хоче спільно щось робити з нею.
— І в Українській гімназії, і в «Центрі надії», до прикладу, навчається багато дітей зі статусних та багатих родин. Їхнє ставлення до однолітків не зверхнє?
— Такого не помічала. Поведінка дітей залежить від культури родинних стосунків. І у багатій, і у бідній сім’ї можуть виховати і високоморальну дитину, яка вміє співпереживати, і дитину, яка виборюватиме місце під сонцем за допомогою агресії. Але якщо діти вже вдаються до агресії, то це свідчить, що вони довгий час не мали змоги звернутися за допомогою до дорослих — батьків чи вчителів.
У нашій гімназії і ще у кількох навчальних закладах Рівного діє психологічна служба порозуміння, в якій школярі вирішують конфлікти між однолітками, виступаючи посередниками. Так значно легше: вони знають їхні інтереси, якою мовою з ними спілкуватися. Діти у нашій гімназії звертаються до служби, бар’єру немає. Також зазначу, що щосереди до 19.00 у всіх навчальних закладах Рівного діють так звані консультативні пункти для батьків, де вони можуть порадитися з психологом щодо дитини.
— Що робити дитині, яка зазнає насильства з боку однолітків?
— Потрібно звернутися до класного керівника або вчителя. Або до священика, якщо йдеться про невелику сільську школу. Проте важливим є батьківське тепло. Одна з технік відновного підходу до вирішення дитячих конфліктів — сідати у коло примирення, яке має правила: уважно слухати всіх учасників і обговорювати ситуацію. Це може бути і коло «батьки-діти», і коло «батьки-педагоги». Завдання психолога — створити теплу атмосферу. Навіть з допомогою чашки кави.
Соціальна адаптація дітей — дуже тривалий процес, який передбачає поступові маленькі кроки, щоб ввести дитину у колектив. Спершу потрібно залучити до роботи з дитиною хоча б двох інших однолітків, потім це коло збільшувати. Зайшовши у клас і заявивши дітям, що вони мають полюбити когось і по?іншому ставитися до нього, ви нічого не зміните. У своїй практиці я, спілкуючись з батьками, запитую, чи не погодилися б вони, щоб їхній син чи донька запросили однолітків додому для спільного проведення дозвілля.
Самі батьки мають бути соціально активнішими, коли йдеться про виховання дітей. Приходити на батьківські збори не для того, щоб здати гроші, а для того, щоб дізнатися, чим живе дитина у школі, поговорити з класним керівником. Батьківські збори, до речі, можна провести у вигляді тренінгу, запросивши дитячого психолога. Важливо, що батьки мають відстоювати інтереси дитини, а не свою позицію, не слухаючи при цьому аргументів інших. Додам, що батьки роблять ведмежу послугу дітям, коли вдома після батьківських зборів розповідають, що говорили про того чи іншого їхнього однокласника. Загалом варто зняти таку практику, як критика дитини на загал.
Окрім того, діти у підлітковому віці можуть розцінювати необережно сказане слово вчителя як психологічне чи емоційне насилля. Це найчастіше трапляється перед канікулами, коли проходять контрольні і діти можуть бути невдоволені оцінками. Вчителям потрібно брати участь у тренінгах, де б їм нагадували про психологічні особливості дітей того чи іншого віку.
— Як впливає фізичне та моральне цькування на майбутнє дітей?
— Залежить від індивідуальності дитини. Одна може, попри все, і надалі доброзичливо ставитися до людей, інша свою агресію виливатиме згодом на когось слабшого. Щодо дітей-агресорів, то якщо їхню енергію не спрямувати на якісь активні заняття, вона може перерости в асоціальні вчинки у майбутньому.
Алла САДОВНИК.
