«Верес» (Рівне) — «Металіст 1925» (Харків) — 0:1 (0:0)
Чемпіонат України. 30 тур. 24 травня. Рівне. Стадіон «Авангард». 700 глядачів.
«Верес»: Кожухар, Стамуліс, Ціпот, Вовченко, Сміян, Харатін (Нійо 70), Чечер, Фабрісіо (Годя 59), Шарай (Гільєрме 81), Протасевич (Стень 59), Мурашко (Воллі 70).
«Металіст 1925»: Проценко, Крупський, Салюк, Шабанов, Маринюк, Калюжний, Забергджа (Батістелла 88), Кастільйо (Рашиця 75), Аревало (Павлюк 88), Антюх (Калитвинцев 90), Ітодо (Когут 90).
Гол: Салюк 64.
Те, що до кінця поточного сезону ми вже не побачимо радісних групових фото «Вереса» у роздягальні, було очевидно ще тиждень тому. Так воно і сталося — рівняни прогнозовано програли свій останній матч на власному полі. Можна було б згадувати епізоди цієї гри, втрачені можливості, тактичні особливості… Але навіщо, якщо результат був відомий заздалегідь? Принаймні тим, хто хоч трохи тямить у футболі. І це неабияк розчарувало глядачів, що прийшли на останню гру сезону теплого вечора вихідного дня.
Чому так сталося? Чому «народний клуб» так безвольно і безбарвно завершив сезон? Формально ніби нічого не сталося — одинадцяте місце цілком відповідає ресурсам, можливостям та амбіціям «Вереса». І якби це місце було здобуто в останній грі ціною неймовірних зусиль, всі б дуже раділи. Але було не так. Ще восени команда з Рівного вважалася міцним середняком, здатним обіграти кого завгодно. А навесні, точніше, наприкінці зими, ми побачили зовсім іншу команду. Це стало результатом «підсилення», після якого група футболістів, що говорять між собою португальською, почала складати ледь не пів команди. Де і за які гроші познаходили екзотичних новачків — нам не розповідали. Але наслідки були очевидні — на місці бойового колективу, де кожен боровся до кінця за кожен м’яч, ми побачили групу футболістів, кожен з яких був на своїй хвилі. Поступово раздрай у команді вже не можна було приховувати. Без Гончаренка розвалився захист, без Ндукве не стало атаки і так далі… Оптимістичний вираз обличчя тренера Шандрука вже ні в чому не переконував…
Тепер все позаду. Місце в еліті збережене і, якщо дозволить війна, на нас чекає новий чемпіонат. У ньому для «Вереса», за великим рахунком, є два варіанти. Або намагатися повернути собі втрачену «народність», або ставати таким, як і усі. Тобто іграшкою хазяїна, який робить що хоче і ні на кого не зважає. Дуже не хотілося, аби таке сталося, особливо після численних інтерв’ю фактичного власника команди, який дуже гарно і переконливо розповідав про перспективи розвитку «народного клубу».
Звісно, що є спокуса зайнятися святкуванням сенсаційного третього місця «Вереса» у першості юнацьких команд. Та чи готові ці юнаки вже зараз взяти на себе тягар відповідальності за команду дорослих? І що робити із різномовним інтернаціоналом, привезеним до Рівного з усього світу? Про це все хотілося би почути якнайшвидше. Тим більше, що часу, вільного від святкового фотографування, тепер вистачає…
Микола НЕСЕНЮК.
