Справедливість торжествувала одну ніч в окремо взятому гуртожитку Рівного. Олену, мешканку гуртожитку на вул. Студентській, 14, таки впустили до свого помешкання, хоча цьому передувало особисте втручання заступника голови облдержадміністрації Степана Жданюка, працівників обласної міліції та прокуратури.
Близько 23-ї години вечора однієї травневої п’ятниці поблизу вказаного гуртожитку можна було побачити дивне скупчення «силовиків». Неподалік ходив і пан Жданюк, нервово виглядаючи «швидку» — вже другій мешканці гуртожитку за цей вечір була потрібна медична допомога. Пройти через заґратовані двері до самих мешканців йому не вдалося — стала на заваді охорона в особі двох дебелих молодиків. Невдовзі прибув і представник запорізької компанії-власника гуртожитку, від коментарів для преси він утримався, мотивуючи своєю зайнятістю. І справді, представник компанії, по тривозі зірваний з ліжка в одних капцях, був зайнятий — давав пояснення офіцеру міліції. — Ми маємо кричуще порушення прав людини, мешканку не пропускають у гуртожиток охоронці нових власників будинку, — емоційно відповів пан Жданюк на запитання, а що ж, власне, відбувається і чому він тут. — Ця компанія із Запоріжжя торік викупила гуртожиток разом із людьми і вже впродовж півроку буквально тероризує мешканців. Людям відключають воду, світло, створили нестерпні режимні умови, а нещодавно ще й заварили металевими дверми вхід. Люди у відчаї — вони неодноразово зверталися до органів влади за допомогою. Ось ми зараз чекаємо на «швидку» — ще одній жінці стало погано. Раніше приїздив їх власник, мав розмову зі мною, обіцяв, що все владнає з міською владою, але відразу ж втік. І ось сьогодні знову інцидент, зараз правоохоронці записують покази бідної жінки, яку не пустили в гуртожиток, а я, хоч і не в робочий час, але змушений був відгукнутися. Потрібне, на мою думку, також втручання міліції й прокуратури — нехай з’ясують, що це за феодальні порядки у нас, коли купують будинки з людьми. У цей час міліціонери та охоронці уважно вивчали одне одного, ретельно стежачи за рухами і оцінюючи вміст кишень на присутність зброї. Один міліційний функціонер зацікавлено переписав номер ліцензії, виданої МВС охоронній фірмі (теж, до речі, із Запоріжжя). Напруження зростало і, здавалося, тільки одне слово відділяло ситуацію від рукопашної. «Турбуючись за спокій» мешканців, журналістів охорона в гуртожиток не пропустила. Спробував втрутитися і пан Жданюк, він теж марно намагався потрапити до людей. — Вам не вдасться чхати на всіх, навіть якщо ви і законні власники цього будинку, — заявив пан Степан. — Вам потрібні будуть дозволи різноманітних служб, ви повинні рахуватися з владою! — Ви мені погрожуєте? — запитав представник запорізької компанії. — Та про таких, як ви, які тиснуть на бізнесменів, Президент казав, що позвільняє! Зрозуміло, що конструктивної бесіди не вийшло. О першій ночі на місце прибули представники обласної прокуратури, але коли вони вирішили розібратися у конфлікті, виявилося, що перешкод мешканці ніхто не чинить — охорона погодилася її пропустити. Справедливість цієї ночі було поновлено. Втомлений Жданюк, сідаючи в автомобіль, зауважив: «Чи це було б можливим колись, щоб долею однієї простої рівнянки займалися і чиновники, і міліція, і прокуратура?».
