Олегу Бахарєву — 81 рік. У молодості чоловік працював на заводі тракторних агрегатів електриком, отримує непогану, як відзначають сусіди, пенсію та живе у власній квартирі на вул. Набережній, 10 у Рівному. Живе сам. Торік у чоловіка відмовили ноги, з того часу допомагають йому друг та сусідка: чоловік періодично приходить, аби помити дідуся, жінка — принести їсти та трохи поприбирати. Обом важко, бо, фактично, однолітки Олега. Рідні діти чоловіка до нього не приїздять, соціальні працівники теж не можуть допомогти. Так нікому не потрібний дідусь помирає у занедбаній квартирі, у бруді та в оточенні мух, що злітаються на неприємний запах…
Сусіди Олега Бахарєва уже телефонували усюди, де могли: до поліції, управління соцзахисту, до сімейних радників та журналістів. Розповідають, що їм шкода і дідуся, і стареньку сусідку Євгенію Дідич, яка носить йому їсти. Телефонували до доньки, проте вона відмовилися приїздити. Син, розповідають, живе у Городку, але переніс інфаркт, тож сам потребує допомоги.
У міському управлінні соцзахисту зазначають, що і раді були б допомогти дідусеві, та не можуть, бо… забороняє законодавство.
— У чоловіка є діти, він не одинокий відповідно до закону. А якщо є діти, я не можу людину ні у будинок-інтернат розмістити, бо треба згода дітей, ні навіть свою службу направити на допомогу, — коментує начальниця міського управління соцзахисту Віра Мельник. — Потрібно брати комусь сміливість і шукати дітей, нагадавши, що відповідно до Конституції України вони зобов’язані свого батька догледіти. Або принаймні приїхати сюди і відправити його до будинку-інтернату. Проте якщо є діти, у будинок-інтернат потрібно за престарілу людину сплачувати 7,2 тис. грн на місяць. Якщо діти не мають змоги утримувати батька, вони все одно повинні приїхати до нас і написати відповідну заяву. Тоді комісія може ухвалити рішення про безкоштовне розміщення людини у будинку-інтернаті.
Окрім того, є певні правила поміщення у такі заклади. Потрібно пройти людині медогляд. Якщо людина самотня, ми домовляємося з міською лікарнею, її два тижні там обстежують, ми збираємо самі всі потрібні документи і обов’язково перевіряємо, на кому майно людини. Якщо є діти, це повинні робити вони. Без згоди родичів ми маємо право поміщати у відповідні заклади лише психічно хворих, але все одно оформляємо опіку на родичів. Аби потім не виникло майнових претензій до нас. Бо, наприклад, людина помре, а родичі не зможуть знайти якихось документів і скажуть, що це наші працівники забрали. Такі випадки вже були.
За словами Віри Мельник, Олег Бахарєв, оскільки його діти не хочуть доглядати, може подати на них до суду і відсудити аліменти, за які винайматиме працівницю, яка його доглядатиме. Проте судитися з дітьми дідусь не хоче.
Сусіди розповідають, що у старенького склалися напружені стосунки з дітьми через спадщину. Начебто дітям не сподобалося, як він розпорядився майном, хоча квартиру, в якій нині живе, переписав на доньку та внучку, а синові начебто свого часу подарував будинок у селі.
Допомогти дідусю взялися сімейні радниці. Любов Романюк побувала у квартирі на Набережній і з жахом розповідає про умови, в яких доживає віку старенький: у власних фекаліях та обліплений мухами.
— Ми завезли підгузки і будемо телефонувати до доньки та до дружини сина, — зазначає Любов Романюк. — Точно невідомо, чому діти не приїздять до батька. З першого погляду, усе через спадщину. Квартиру переписав на доньку з онукою, а у сина ще є троє дітей… Сусідки розповідали, що телефонували доньці, проте та сказала, що не може допомогти, бо доглядає матір — колишню дружину Олега Бахарєва. Дідусь говорить інтелігентно, повністю при свідомості. Він не заслуговує на таке життя.
Як на мене, з цієї ситуації можна було б вийти завдяки його пенсії — вона у нього непогана. Якщо ніхто не хоче доглядати, можна було б винайняти людину, яка буде це робити — приходитиме кілька разів на тиждень хоча б, годуватиме, перевертатиме. Проте ми будемо шукати й інші юридичні виходи з цієї ситуації.
Алла САДОВНИК.
