До Ніни Матвієнко після її невеликого виступу в концерті, присвяченому закриттю сезону обласної філармонії, неможливо було пробитися. Прихильники її творчості обступили «золотий голос» з усіх боків. Ніна Матвієнко радо підписувала компакт-диски, посміхалася в усі фотокамери, хоча трохи поспішала — її з донькою Антоніною, яка також є співачкою й виступала в тому ж концерті, чекало авто. Але вона все одно знайшла час поспілкуватися як з журналістами, так і з колегами — до неї, зокрема, підійшла Наталія Фарина.
До Ніни Матвієнко після її невеликого виступу в концерті, присвяченому закриттю сезону обласної філармонії, неможливо було пробитися. Прихильники її творчості обступили «золотий голос» з усіх боків. Ніна Матвієнко радо підписувала компакт-диски, посміхалася в усі фотокамери, хоча трохи поспішала — її з донькою Антоніною, яка також є співачкою й виступала в тому ж концерті, чекало авто. Але вона все одно знайшла час поспілкуватися як з журналістами, так і з колегами — до неї, зокрема, підійшла Наталія Фарина. У розмові з кореспондентом «РВ» пані Ніна згадала, що знає рівенську співачку давно: — Наталія Фарина була найпершою моєю знайомою з Рівного. Ми зустрічалися на концертах, у нас багато спільних знайомих. Рівне — місто, яке дихає весною, навіть якщо зараз літо. Дуже багато квітів, повсюди усміхнені люди, які, щоправда, дуже десь поспішають... І разом з тим — повний зал людей у філармонії. Це дивовижні речі. Дуже хотіла б у цьому місті, в цьому залі відіграти свій великий сольний концерт. — Ви вже на сцені багато років… — І щоразу все більше хвилююся. Іноді навіть творчо відключаюся — залишаючись на самоті із своїми думками, доганяючи музику. — Чи маєте ви зараз багато концертів? — На жаль, виступаю нечасто. У мене склалося таке враження, що про мене трохи забули. Рівне чи той же Луцьк — це міста, де можна було б поспівати. За кордон більше запрошує діаспора, проте зараз у мене навіть бажання далеко їхати немає. Я втомилась. Тим більше, що я вже не хочу співати під фонограму чи акапельно, а хочу виступати з оркестром. — Ви кажете, що про вас забувають, проте все одно залишаєтесь людиною дуже відомою. Вам така «зірковість» допомагає чи дратує? — Якби ж та зірка на лобі світила! (сміється) Я ніколи таким не хворіла. У мене навіть у сім’ї мій авторитет давлять необхідністю крутитися на кухні та порпатися на городі. Така приземленість робить мене людиною. І саме це подобається найбільше.
