Але поняття «земляк» у тодішньому війську мало кілька вимірів. Особливо це стосувалося вірмен, частина з яких була забрана у військо із… Азербайджану. Це зазвичай ні на що не впливало — про споконвічну ворожнечу між азербайджанцями та вірменами знали навіть ми, далекі у свої юні роки від інформації про особливості відносини між народами Кавказу. Тому всі азербайджанські вірмени належали до вірменського земляцтва. До нього належав і рядовий Акопов, який подружився із азербайджанцем Новрузовим. Вони обидва були із азербайджанського міста Мінгечаур, куди на новозбудований текстильний комбінат приїжджали працювати фахівці з усього СССР. Тож хлопцям було про що поговорити, було про що згадати. Співвітчизники не засуджували їхньої дружби — чому ні? Ніхто тоді й подумати не міг, що за півтора десятка років азербайджанці будуть вбивати вірмен лише за те, що вони вірмени, і навпаки. Тепер я вже розумію, що цю ворожнечу роздмухали тоді к»ц»апи, яким було вигідно пересварити два сусідніх народи, аби поставити їх у залежність від себе. Зараз мені вже ясно, яким чином у вірмен Нагірного Карабаху миттю виникло бажання від’єднатися від Азербайджану. Приблизно таким самим способом у к»ц»пи роздмухували ворожнечу на сході України. Так чи інакше, але між двома гірськими народами пролягла пролита кров. І коли мені довелося побувати у Вірменії та Азербайджані на початку двотисячних, вже не можна було уявити, щоб вірмени жили в Баку чи в Мінгечаурі. Ніхто точно не рахував, але за різними оцінками майже мільйон вірмен змушені були залишити міста і села в Азербайджані, де до цього сотні роки жили їхні предки. Здавалося, що це тепер назавжди, що два народи вже ніколи не помиряться і будуть ненавидіти один одного до закінчення віку. Тепер виявляється, що не все так погано. Що покоління, яке виросло вже після кривавих подій початку дев’яностих, здатне якщо не простити одне одного, то хоча би просто почати жити мирно як сусіди. Чому так сталося? Відповідь проста — Азербайджан вже не боїться к»ц»пів! А значить, сам визначає, з ким йому ворогувати, а з ким миритися. Бо на чому тримається вплив к»ц»пів за межами їхніх кордонів? На двох речах — грошах і страху. Коли сусіди к»ц»пів не купуються за їхні гроші й не бояться їхнього нападу, там настає нормальне життя. Хочеться вірити, що так буде із вірменами та азербайджанцями. І тоді знову, як пів століття тому, зможуть подружитися який-небудь Новрузов з яким-небудь Акоповим.
Микола Несенюк: Новрузов і Акопов
Довгоочікуваний мир між Вірменією та Азербайджаном, до якого все йде після особистої зустрічі керівників цих країн, нагадав мені юні роки, два з яких я провів у цілодобовому оточенні згаданих вірмен та азербайджанців. А також грузинів, узбеків, казахів, корейців, татар та інших представників колишніх народів колишнього СССР — тодішня влада відправляла їх здебільшого у будівельні війська. Звісно, що усі тягнулися до земляків, так було спокійніше.
Поділитися цією статтею
