— Приблизно рік тому я зрозуміла, що далі рухатись, як спортсменці, мені у гирьовому спорті немає сенсу, — розповідає Оксана Маліновська. — Звання майстра спорту міжнародного класу в мене є, дві срібні медалі чемпіонатів світу теж. Якби цей вид був олімпійським, то інша справа, а так вирішила піти. Підштовхнув до цього кроку минулорічний відбір до чемпіонату світу в Кіровограді. Я виграла чемпіонат України і мала всі шанси поїхати на чемпіонат світу, але через організаційні причини на відбір я спізнилася, а відтак путівки не отримала. Повернулася до Рівного в шоці, зникло будь-яке бажання займатися гирьовим спортом.
— Але згодом таки виникло бажання повернутися, вже у ролі функціонера?
— Треба визнати, що нині гирьовий спорт у нас переживає занепад. Насамперед це стосується НУВГП, який багато років був головним осередком розвитку гирьового спорту в області, його студенти здобували медалі дорослих та юніорських чемпіонатів світу. У “водному” прекрасна база, адже для підготовки, крім безпосередньо гирь, потрібні ще й тренажери, але спортсмени мого віку повипускалися, а нові на їхнє місце не прийшли. Був нещодавно чемпіонат області, так там учасників — мінімум, та й ті переважно з Дубенського та Сарненського районів.
— Чи залишились на Рівненщині ще гирьовики міжнародного рівня?
— Це насамперед Олексій Котвінський. Днями він повернувся з чемпіонату світу в Гамбурзі, де серед дорослих виграв “золото”, а також встановив світовий рекорд серед студентів у поштовху довгим циклом. Крім нього, на цих же змаганнях Тетяна Фурманець стала чемпіонкою серед студентів, а Олексій Прохорчук — бронзовим призером серед юніорів. Дещо раніше Іван Сердюк та Микола Бобер на чемпіонаті світу серед юнаків вибороли “бронзу”, а Олександр Новак став чемпіоном на цих же змаганнях.
— Що плануєте робити, щоб підняти гирьовий спорт на новий рівень?
— Федерація на Рівненщині існує більше десяти років, але до цього часу вона офіційно не зареєстрована, не має рахунку та печатки. Це те, з чого хочу розпочати. Головна ж мета — популяризація. Хоча робити це непросто, оскільки це неолімпійський вид. Хочемо відродити осередки у Березному, Рокитному та Зарічному, налагодити відносини з товариством “Колос”, адже гирьовий спорт доволі доступний, у тому числі для сільського населення. А ще є ідея влаштувати у Рівному аматорські змагання для усіх охочих, а також показові виступи знаних в Україні гирьовиків.
— Ви були першою дівчиною-гирьовичкою на Рівненщині, що спонукало прийти у цей спорт?
— Почала я займатися у вересні 2004-го, коли навчалася на першому курсі НУВГП. Якось прийшов Євгеній Комаревич і сказав: є секція, де багато хлопців, от я ще з двома дівчатами і пішла. Дівчатам не сподобалося, а я залишилась. Вже через кілька місяців виконала перший розряд, піднявши гирю 16 кг — 101 раз. Думаю, тут велику роль все ж відіграли мої природні дані. Наступного року я здобула “срібло” на чемпіонаті України, а в 2008 та 2010 роках стала віце-чемпіонкою світу. Офіційний мій рекорд — 248 разів, хоча на чемпіонаті області якось підняла 262, побивши тим самим рекорд України, який становить 260 підйомів, але це досягнення зафіксовано не було.
— Як рідні поставились до такого захоплення?
— Мама була проти, казала: тобі ще заміж виходити, дітей народжувати. Але я ні про що не шкодую. Вважаю, гирьовий спорт виховав у мене дисципліну, силу волі, інші позитивні якості. Нині я працюю у міському управлінні земельних ресурсів, і це все мені дуже допомагає в роботі.
