Олександр Ірванець: «Коли побачив сосни, а не пальми, ледь не заплакав»

2133 0

Ми у соцмережах:

Олександр Ірванець: «Коли побачив сосни, а не пальми, ледь не заплакав»

Нещодавно нога відомого українського письменника Олександра Ірванця ступила на рідну землю. Повернувся автор «Рівне/Ровно: Стіна» з далекої Америки, де протягом восьми місяців жив і працював, переглядаючи вистави, читаючи лекції, вивчаючи тамтешню літературу. Враження від далекої країни в Ірванця залишились «краще не буває».

— Коли ви повернулися з Америки і що ви там взагалі робили? — Приїхав до Києва 19 травня і одразу ж того дня відбулася прем’єра моєї п’єси «Лускунчик 2004». Потім два тижні в Острозькій академії читав лекції на тему: «Специфіка письменницької праці». У США я поїхав за рахунок фундації Фулбрайта, всесвітнього фонду, який фінансує митців та науковців з усього світу. Вісім місяців я вивчав і працював над темою «Сучасна американська драматургія». Насправді американська драматургія існує. Усі спектаклі, які я передивився в США, були чудовими, але водночас сказати, що я побачив щось таке, чого я не бачив в Європі, не можна. Тобто там є дуже гарні вистави, які варті заплачених за них грошей, але суперчудових я не помітив. — Які у вас враження про Америку? — Про Америку враження найпозитивніші. В Америці я своїм друзям казав так: «Чим більше я закохуюся в Америку, тим більше я хочу додому». По-перше, це насправді гарна, затишна, комфортна й велика країна. По-друге, це земля, де всякий, хто приїхав, почувається як вдома. Америка — країна емігрантів. Америка — це країна максимально доброзичлива, у них вигідно бути чемним. Там останній бомж, ледь торкнувшись, просить вибачення. Я не побачив там відвертого хамства, людина на рівні підсвідомості тямить, що ввічливим бути престижно і вигідно. Америка — це дуже чудова країна, в яку треба приїхати і жити, а якщо ти приїхав і знаєш, що тобі потрібно повертатися, то тоді ти почуваєшся дискомфортно. Але якби я захотів, я міг би там залишитися. Проте моє місце тут. — Як у вас з англійською мовою, не виникало проблем? — З англійською мовою в мене не було жодних проблем. Англійська в мене була добра до того, як я туди поїхав, фактично в Америці я її вдосконалив. Якщо до мене зверталися англійською, я мусив перепитати максимум двічі, і тільки тоді я розумів, що від мене хочуть. В університетах Філадельфії я прочитав п’ять лекцій про українську культуру англійською мовою. На цю тему я можу вільно розмовляти і відповідати на запитання. — Мабуть, нові враження позитивно вплинули на творчість... — В Америці я написав поему, повість і п’єсу, тобто я відзначився у всіх трьох жанрах. У книзі «Очамимря» є повість «Львівська брама», а в Америці я написав «Львівська брама-2», насправді вона називається «Золото Павла * * * * * * * ка». Тому що в слові Полуботка і Лазаренка однакова кількість літер, і невідомо? чиє це золото— чи Полуботка, чи Лазаренка. А насправді ця повість про київське підземелля, в якому знаходяться всі скарби і коштовності України. Взагалі це химерна повість. Назву для п’єси я «вкрав» у режисера Сержіо Леоне «Якось в Америці». Це твір про українську діаспору. Я його не закінчив, але в липні–серпні буду в Острозі дописувати все своє незакінчене. — А з якими думками поверталися додому? — Перед відльотом дві доби я не спав, тому дуже стомився. Маршрут був дуже складний: Філадельфія-Чикаго-Франкфурт-Київ. Коли літак заходив на посадку, я вперше за вісім місяців побачив сосни, а не пальми, і мало не заплакав. Це справді було повернення додому.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також