Коли слухаєш заступника голови обласної державної адміністрації Олексія Губанова про плани влади стосовно розвитку регіону, дивуєшся: про яку область він говорить? Глобальні плани чиновників, об’єднані в концептуальний проект «Західна брама», не лише дивують, а просто шокують. Центр західноукраїнського туризму, міжнародний бізнес-форум, центр видобутку бурштину — влада, здається, всерйоз вважає, що зможе змусити Рівненщину заробляти на себе гроші, а не бути дотаційною областю. Жодних дат реалізації хоч одного проекту автор «Західної брами» Олексій Губанов не називає, наголошуючи на довгостроковій перспективі.
Стовпи «Західної брами» — Найамбіційніший проект обласної влади — так звана «Західна брама». Чи можна говорити про якісь конкретні кроки щодо її реалізації? — Власне, будь-яка ідея реалізовується у три етапи: концептуальне напрацювання, стратегічні розробки та планування. Щоб дійти до третього етапу, потрібно запропонувати якийсь початковий концепт. Понад рік тому ми почали консультації з приводу перспектив розвитку області. Все почалося зі спроби зрозуміти: у чому головна суть цієї місцевості. І ми зрозуміли — це місце є перехрестям. І дороги тут перехрещувалися недарма: з одного боку — кордон з Білоруссю, з іншого — західний кордон, тут навіть один з двох на Західній Україні аеропортів знаходиться. Разом з тим, Рівненщина також перебуває на стику культур, релігій. Зрозумівши таку важливу деталь, ми побачили, що ця особливість регіону зовсім не використовувалась. Власне, тому й виникла концепція «Західної брами». Інша початкова позиція — це необхідність заробляти самим на себе. Область сьогодні своїми силами заробляє один мільярд гривень, витрачає — три. А для нормального розвитку території потрібно п’ять. Тобто ми є дотаційним регіоном. Завдання змінити цю неприємну математику на хоча б нульовий баланс — дуже складне. І для цього потрібні проекти, якісь процеси, які знаходяться далеко за межами нинішніх можливостей і відрізняються від всього того, що ми маємо сьогодні. — Завдяки чому в нашій області може настільки кардинально змінитися ситуація? — Сьогодні конкурувати зі Сходом у промисловій сфері Рівненщина, зрозуміло, не зможе. Розраховувати на те, що тут з’явиться кілька заводів-гігантів, завдяки яким ми розбагатіємо, не доводиться. Тому нам потрібно шукати способи концентрації ресурсів, притаманним саме нам. Так з’явилися чотири «стовпи» «Західної брами» — природні ресурси, ділова та соціальна активність, розвиток туризму. Перший зрозумілий — раціональне використання природних ресурсів. У нас багато можливостей у вирощуванні буряків, м’ясо-молочному виробництві, лісовому господарстві, добуванні та переробці торфу та бурштину. Це те, що лежить на поверхні, — подарунок природи, який потрібно ефективно використовувати. Три інших основи нашого проекту на поверхні не лежали. Ми зрозуміли необхідність концентрувати ділову активність саме на нашій території. І тут згадали про ідею Великої Волині від наших попередників. Звісно, ми не сприймали її винятково в історичному чи культурному розрізі. Але розширення нашої активності в діловому сенсі за межі області, десь на 150-200 кілометрів навколо нас, дає великий додатковий ресурс. Адже географічно сусідні Волинь і Полісся за ментальністю, ресурсами, культурою майже однорідні. Тому ми вважаємо, що Рівне могло б стати центром ділової активності цього регіону. — Ви хочете заманити сюди бізнесменів? — Так, в основі напряму «концентрація ділової активності» лежить організація масштабного міжнародного бізнес-форуму. Про формат говорити рано, але збираємось консультуватися з організаторами бізнес-форуму у Санкт-Петербурзі. Це перший проект, за яким є вже напрацювання й домовленості. Рівненський форум має стати комунікативним майданчиком з проблематики бізнесу конкретного регіону. Думаю, місце проведення — краще не придумаєш. Адже якщо організовувати його у великому місті, він може там «загубитись», а присвячувати життя цілого мегаполіса одному форуму — неможливо. Маленьке місто, таке як швейцарський десятитисячний Давос, цілком може протягом якогось часу працювати лише на один проект. Перша головна проблема — розвиток інфраструктури. Але в цьому і є головний інтерес — ставимо перед собою цілі за рамками наших можливостей, а потім робимо все можливе, щоб їх досягти. Наша головна перевага перед іншими областями — і з Києва, і з Заходу до нас, завдяки Євро-2012, можна приїхати нормальними дорогами. До того ж, маємо працюючий аеропорт. — І чого нам не вистачає для цього форуму? — Форум є заходом щорічним, а не одноразовим футбольним чемпіонатом. Якщо інфраструктура відбудовується, вона надалі буде задіяна постійно. Нам не вистачає готелів та конференц-залів для засідань. Але хто їх будуватиме, якщо не буде замовлень? Проект бізнес-форуму передбачає такі замовлення весь час.
Туризм — наше все — У напрямі «концентрація туристичної активності» ви говорите про можливість залучення великої кількості туристів. Чим? — Нам не потрібне лохнесське чудовисько, щоб затягнути сюди туристів. Ми маємо дуже багато туристично привабливих місць, причому і культурно-історичних, і мистецьких, і військових. З однієї історії ми можемо брати слов’янську добу, козаччину, першу світову (Брусилівський прорив), другу світову, навіть УПА — тут також можна розробити цікаві ідеї. Причому, на всій цій великій території вистачає й середньовічних замків. Але немає все того ж — інфраструктури. Тож хочемо взяти на себе обслуговування близько 200 різнопланових туристичних маршрутів, від історико-культурних до екстремальних, а також екологічних маршрутів. Обслуговування — це забезпечення необхідним та запрошення туристів. Якщо ми зможемо організувати масштабний форум, то розвинута інфраструктура одночасно працюватиме й на туристичну галузь. Щоб люди дізнавалися про наші туристичні пропозиції, готуємо Інтернет-портал з докладною інформацією про маршрути, пам’ятні місця і т.д. Ми вже звернулися до наших фотохудожників, щоб забезпечити ці описи класними фото. — Як буде виглядати запропонований вами етнопарк? — Етнопарк — це Західна Україна в мініатюрі. Тут плануємо розмістити музейні експонати, малі архітектурні будівлі, постійні фестивалі, пленери для художників, ярмарки. Все, що пов’язано з нашою культурою, повинно концентруватися у цьому місці. І головне — це все має працювати постійно, щоб людина розуміла — у будь-який момент вона потрапить чи то на ярмарок, чи на фестиваль. Ще один напрям туристичного розвитку — створення центру археології в Пересопниці. Для цього насамперед відремонтуємо дорогу до села. Щоб не повторити помилку Берестечка, де люди збираються раз на рік, плануємо в Пересопниці відкрити постійну експозицію у спеціально побудованому приміщенні. Крім цього, хочемо започаткувати у Рівному фестиваль молодого, непрофесійного кіно.
”Те, що немає грошей, — це ілюзія” — Ключовим словом для всіх цих планів є «інвестиції». Наскільки вони будуть потужними і чи будуть взагалі? — Повертаючись до розділу «концентрація ділової активності», скажу: ще одним його етапом є створення Інвестиційного центру. Те, що на реалізацію якихось ідей немає грошей, — це ілюзія. Грошей не буде тоді, коли не буде цікавої ідеї, пропозиції. Навіть є місцеві інвестори, які не розуміють, куди можна вкласти гроші. Коли ми почали співпрацювати з Євросоюзом щодо залучення допомоги та інвестицій, стало очевидним, що вони готові давати гроші — від двох до десяти мільйонів гривень, що для них є сумою незначною. Але ми не маємо готових проектів для залучення цих грошей. Влада, яка працювала до нас, довела, що сюди можна приводити серйозні виробничі інвестиції. Якщо є готовий нормальний проект. — А чи існують проекти, близькі до завершення? — Треба розуміти, що цим всім ми займаємось два місяці. Сказати, що через тиждень або до кінця літа у нас будуть готові інвестпроекти, я не можу. Але думаю, до кінця року 50 відсотків ідей вже будуть належно оформлені для отримання фінансування. Слово «влада» звучить голосно, але насправді людей на реалізацію задуманих нами ідей не вистачає.
”Для людей, які звикли до конкретики, — це все утопія” — Для чого потрібна велика кількість нарад під вашим головуванням, які проводяться декілька разів на тиждень? — Я прихильник постійної комунікації. Без колективного обговорення ідей досягти їхньої реалізації важко. Все, що я розповідаю, це не мій продукт. Це продукт колективний. Якби лише я створював ці проекти, минуло б років п’ять. А коли обговорюється п’ятьма-десятьма фахівцями, проект стає урівноваженим. Як зазвичай роблять чиновники? Найвищий керівник дає вказівку підлеглому. Той викликає начальника відділу, котрий, у свою чергу, перенаправляє завдання на якогось спеціаліста. І в результаті певне глобальне стратегічне питання вирішує одна людина. Тому моя практика на робочому місці — велика кількість колективних обговорень із залученням зовнішніх експертів. Ресурсу мізків тих, хто працює в адміністрації, для таких ідей недостатньо. — Не боїтеся, що ваші проекти люди не сприймуть, вважаючи саморекламою? — Справді, на нинішньому етапі планування до нас долучаються люди, які у своїй роботі насамперед займаються стратегуванням, проектуванням. Для людей, які звикли до чогось конкретного, це все поки не цікаво — утопія, мильна бульбашка, піар. Це нормально. Якби всі люди були стратегами, не було б кому хліб вирощувати. Тому ілюзій стосовно того, що сьогодні «Західна брама» зацікавить всіх, у мене немає. Коли почнеться якесь будівництво, зацікавлених осіб буде значно більше. А нині ми залучаємо експертів — якщо мова про туризм, то запрошуємо найкращих етнографів, культурологів, представників туристичних структур, навіть юристів.
”Місто у найближчі сто років грошей на «Авангард» не знайде» — Давайте згадаємо конкретні проекти, про які ви також неодноразово говорили. Яким чином стадіон «Авангард» може заробляти, як ви стверджуєте, п’ять мільйонів гривень? — Інвестиційні пропозиції щодо використання приміщень стадіону вже готові. Ведемо переговори з двома інвесторами. Щоб використання стадіону було не лише ефективним, а й прибутковим, пропонуємо розвинути на базі «Авангарду» спортивно-розважальну інфраструктуру — готель, кафе, більярдна, фітнес-центр та музей спортивних досягнень. Також стадіон зможе заробляти на проведенні концертів, спортивних змагань та інших масових заходів. За оптимістичними підрахунками, це даватиме в рік прибуток п’ять мільйонів. А нині реконструкція цього об’єкта обійдеться приблизно в тридцять мільйонів. — Але все впирається у те, хто буде його власником... — Яка різниця, у чиїй власності буде перебувати «Авангард»? Хіба його можна забрати з собою або в щось переробити? Чи нехай це буде Колізей, аби в комунальній власності? Я вважаю, що краще передати стадіон у приватні руки, нехай у довгострокову оренду, щоб він все-таки розвивався. Місто Рівне у найближчі сто років не знайде грошей на повну реконструкцію «Авангарду».
