Історія з передісторією
— Ми надто важко запускали цю справу, і так просто покинути я не можу, — каже пан Гулей. — 38 тис. працівників банку повірили мені, коли я їм сказав, що ми зможемо. І тепер що я їм скажу? Обманювати людей не можна. Зайшов — ітиму до кінця. Іншого шляху немає й не буде.
—Можливо, ви поясните, навіщо такий поспіх? Чому не можна було як слід підготуватися? Кілька місяців тому ви казали, що спершу слід провести інвентаризацію вкладів, і на це піде два роки. Але настає 2008-й — і все радикально змінюється. З 8 січня починається штурм банку…
— Вирішити проблему не так-то й просто, хоча б тому, що вона має психологічний аспект. Люди переконані, що в них щось украли, і вони хочуть це повернути. Найперше бажання — піти й негайно забрати те, що дають. У цьому — причина ажіотажу першого дня видачі вкладів.
Ми знали, на що йдемо. Але всі чомусь забувають, що 1991 року в Ощадбанку було 20 тис. точок продажу, а тепер залишилося всього 6 тис. Мало того, небагато їх поліпшило свій технічний стан. У результаті ми маємо слабко розвинений банк, який має одночасно задовольнити 24 млн. громадян — саме стільки людей мають книжки. І вони прийдуть із ними! Питання тільки — коли? В один день, протягом десяти, 365 днів чи десяти років? Соціологи нас «заспокоїли»: в перші дні півтора мільйона найактивніших громадян стоятимуть під вашими дверима, хоч би як ви їм пояснювали, що поспішати не слід.
Технологія
— Ви виправдовуєтеся, Анатолію Івановичу…
— Я не виправдовуюсь. Я називаю вам цифри, про які мене попереджали. Мені сказали чітко — буде отак і так. Гаразд, сказав я, починаємо. Іншого чекати не випадає. 20 млрд. грн. на компенсації у бюджеті задекларовано, перший транш у розмірі 6 млрд. зафіксовано… Чи треба було сказати: «Шановні співвітчизники, бюджет прийнято, приходьте через шість місяців»? Чи як?
— Залежно від того, що протягом цих шести місяців робити. До дрібниць продумати схему роботи, призначити дні виплат, час, визначитися із записом, одне слово — запропонувати чіткі процедури…
— Але ж люди чекали цих грошей…
— Чекали 17 років, тож коли не шість, то один додатковий місяць навряд чи щось би змінив… Скажіть чесно: то була ваша особиста ініціатива — розпочати виплати з 8 січня — чи рішення Кабміну?
— Було рішення Кабміну. Приймати заяви почали 8 січня, а вже 11-го гроші виплачували тим, хто подав заяву 8-го. Тобто ідентифікація відбулася за три дні.
Давайте я поясню, як усе відбувається. Ось людина принесла заяву, в якій вказала всі свої дані. Тепер ці відомості потрапляють до великого буфера…
— Але спочатку людині потрібно знайти ощадкасу, котра розчинилася в часі та просторі…
— Та це взагалі не питання! Треба підійти в будь-яке відділення Ощадбанку й спитати в адміністратора, де розташований архів тієї ощадкаси, котра закрилася. В адміністратора є реєстр, і він скаже, до якого відділення і за якою адресою слід звернутися, адже у зв’язку зі зменшенням кількості точок зараз у кожному новому відділенні — по чотири старих.
Крім того, існує чітка модель, що робити в разі втрати ощадкнижки. У кожному районі є балансове відділення Ощадбанку. Ви звертаєтеся туди з листом: я, Гулей Анатолій Іванович, у мене була книжка, знайдіть мені її. У банку є така функція, як пошук вкладів. Ми робимо запит по всьому району на літеру «Г», перевіряються всі картотеки, і вам видають довідку із зазначенням усіх ощадкнижок, які вам будь-коли видавали, із сумами залишків на рахунках.
Звісно, ця операція за один день не робиться, але протягом трьох-п’яти днів ви отримаєте довідку. А потім треба прийти в те відділення, де було виписано книжку, і написати заяву з проханням видати нову. Замість загубленої.
— А тепер повернімося до моменту надходження заяви про видачу компенсації…
— Гаразд. Заява, що надійшла в банк, потрапляє до буфера, де перевіряється, чи правильно вказано паспортні дані, ідентифікаційний код та інші реквізити. Якщо неправильно, заповнену форму повертають для внесення уточнень.
Якщо форма пройшла буфер і все відповідає — присвоюється спеціальний номер, і ви потрапляєте до реєстру вкладників. Реєстр знаходиться в Києві, адже пошук проводиться по всій Україні — щоб не було подвійних виплат, оскільки цього року можна отримати першу тисячу гривень за однією ощадкнижкою.
Потім відомості про вас потрапляють в ОДБ банку, де формується документ, у якому вказано всі ваші дані щодо вкладу. Ці папери повертають у ваше відділення, ви приходите, показуєте паспорт, документ звіряють, і можна отримувати гроші.
У чому полягала помилка перших днів? «Двійники». Людина писала кілька заяв і несла в одне відділення. І казала: «У мене три книжки, і за кожною я хочу отримати тисячу»… Інші писали кілька заяв і займали три черги — десь раніше отримаю, а десь пізніше… Але на рівні буфера їх завертали й пояснювали: в особовому рахунку у вас будуть записані всі наявні книжки, щоб більше не довелося ходити до Ощадбанку на перереєстрацію. Цей реєстр буде вже назавжди. А 2008-го отримаєте компенсацію тільки за однією.
— Анатолію Івановичу, а в чому відмінність в оформленні компенсації в місті і в селі?
— Відмінностей немає, але в селах справу поставлено дещо інакше. Там вищий рівень самоорганізації населення. Людину, котра працює в Ощадбанку, вони знають 10-15 років, і це відділення — на три-чотири села. Люди можуть до працівниці банку навіть додому зайти й віддати їй документи — там усе на особистих контактах. Заздалегідь завозимо в населений пункт бланки заяв, а потім виїзна бригада з трьох осіб приїжджає в сільраду до голови, він виділяє кімнату, щоб працівники банку попрацювали із заявами. Приїхали, зібрали, перевірили…
У нас виникла проблема лише з тим, що сільські жителі вирішили не чекати, а поїхати по гроші в район, бо чимало з них там працюють. Через це потоки почали перетинатися. Їм запропонували дочекатися виїзних груп у селах, оскільки вони скаржилися, що одна людина повільно працює…
Втім, і варіант із «Укрпоштою» не обходиться без накладок. Спочатку всі кричали «давай-давай», а тепер ніхто не пише заяв — бо листоношу потрібно п’ять днів чекати.
— Чи існує в Ощадбанку єдина база даних? Чи можна у своєму рідному місті зареєструвати ощадкнижку, а потім у Києві отримати гроші?
— Якщо вам присвоять номер у реєстрі, ви можете отримати гроші де завгодно. Ми робимо переказ вкладу. Питання в іншому — ви не отримаєте грошей у двох різних місцях. В одному місці і тільки в одному. Але ви маєте визначити це місце самі.
— Що робити з книжками померлих батьків?
— Зверніться до нотаріуса, проконсультуйтеся… Якщо ви не набудете прав спадкоємця, ви точно ці книжки втратите. 40% спадкоємців уже звернулися…
— А який сенс звертатися, якщо немає впевненості, що ця компенсаційна тисяча не виявиться останньою? Клопіт з оформленням спадщини на вклад, та й фінансові витрати можуть виявитися непорівнянними з отриманою сумою.
— Тисяча гривень — це перша тисяча. 20 млрд. із цьогорічного бюджету ми точно отримаємо.
Виплати та інфляція
— Чи багато в цьому радості? Коли вже сьогодні проїзд у громадському транспорті обходиться у кругленьку суму, то під кінець року, після виплати через Ощадбанк 20 млрд., витрати зростуть, напевно, вдвічі…
— Готовий з вами сперечатися. Ви знаєте, що таке 20 млрд. грн. у бюджеті нашої країни? У нас витрати бюджету — 267 млрд., ВВП — 800 млрд. А ще зверніть увагу: у тіні перебувають 45% економіки. Тепер повільно множимо одне на інше, і виходить, що 20 млрд. грн. виплачених вкладів практично ні на що не впливають. За прогнозами, внаслідок погашення знецінених вкладів ціни можуть зрости лише на 0,4%.
От коли 20 млрд. грн. виплатити за шість місяців, тоді, звичайно, усім буде непереливки. Однак при виплатах за затвердженим графіком буде 0,4%. Перший графік, на 6 млрд., у нас узгоджений.
— І який він має вигляд? Адже насправді ви залежите від кількості людей, що прийшли, — кожному, хто прийшов, обіцяють через три дні виплатити гроші…
— Не кожному, хто прийшов, а тому, хто внесений до реєстру. Ви потрапили до реєстру — через три дні ми вам зарахуємо гроші, а одержувати їх не обов’язково того ж таки дня — можна й через місяць, і через рік.
— А яким чином ви можете відрегулювати великий наплив?
— Обслугувати більше вкладників не дозволить пропускна спроможність відділень.
— Анатолію Івановичу, і все-таки, як виглядає графік виплат на ці 6 млрд. грн.?
— Щомісяця — по мільярду гривень. Нас уже профінансували на 396 млн. дол. 2 508 312 чоловік внесені до реєстру, і цю суму зараховано. 789 400 — це люди, які вже одержали гроші.
— Отже, 3,5 млрд. ви уже випла-тили?
— Ні. Зарахували, але не виплатили. Настане третій день, і вони отримають право одержати гроші.
— Чому розрахунки ведуться в доларах, а не в гривнях?
— Коли ми по «гарячій лінії» працювали з людьми, багато хто мало не бився в істериці: от ви нам дасте тисячу, а за ніч інфляція її з’їсть, і на ранок це вже буде не тисяча. Ми запропонували Мінфіну: давайте приберемо цей елемент спекуляції і видамо долар за офіційним курсом 5,05. Хто нас за це осудить? Ніхто. До того ж якби платили в гривнях, можливо, був би сплеск інфляції. А коли платять у доларах, то це зв’язує грошову масу. Тому що долар дуже популярний як засіб накопичення.
Та сільський житель одержить лише гривні. Рівень безпеки не дозволяє нам провадити розрахунки в сільських відділеннях банку в доларах.
Наступного тижня буде ще простіше. Ці черги взагалі зникнуть. Негарно так казати, але зрозумійте правильно, у цих людей дежавю. Черга — це той стан, в якому минула їхня молодість. Вони зустрічають там знайомих, обговорюють щось. У них з’явилася якась соціальна мета. Вони приносять цю тисячу додому, з гордістю кладуть на стіл і кажуть: я — теж годувальник. Тому що вони бідні, тому що 400 гривень пенсії недостатньо. Тож цю тисячу вони приносять із гордістю.
Я довго намагався зрозуміти їх психологію, збагнути, що це — технологічна помилка банку чи помилка всієї країни. І доходжу-таки до тієї думки, що 17 років, з 1991 року, цих людей тримали в невіданні. Їм не говорили правди. І це — найстрашніше. Тому що коли людина розуміє, що її обманюють, і вона не вірить — це вже трагедія. Трагедія для держави. А найсильніша ознака того, що в нашій державі є щось здорове, я побачив у перший день виплат: 20% вкладників залишили нараховані їм суми на депозиті. Під 9,5% у доларах. Зараз таких людей трохи менше — свої гроші на депозиті залишають 16% одержувачів компенсацій.
Тут спрацьовує психологія: у грошей є функція нагромадження. Ми повертаємо заощадження, людина бере ці 195 дол. і сто з них кладе туди, куди звичайно кладе гроші, а 95 міняє на гривні і робить подарунки онукам. От і все.
А тепер другий момент. Який сьогодні курс купівлі долара? 5,06. Виходить, реально людина одержує більше, ніж тисячу. Тож у цій ситуації, я вважаю, ми вчиняємо з людьми максимально коректно. Ми захищаємо їх від інфляції. А якщо курс буде 5,10, вони одержать тисячу з «хвостиком».
— І ще раз про дуже складне питання — про процедуру. Припустимо, на компенсаційній книжці в мене 500 гривень. Мені їх повернули. Що відбувається з книжкою?
— У вас є книжка товста, і до цієї книжки дають тоненьку, жовту — компенсаційну. Ніхто у вас цієї товстої не забирає.
— Секундочку, а як можуть жовту забрати, якщо там за законом ще належить компенсація? У законі 1996 року чітко записано: сума виплат повинна коригуватися на індекс інфляції. Є також рішення Конституційного Суду з цього приводу.
— У законі 1996 року було чітко записано: один радянський рубль дорівнює 1,05 гривні. Законодавство відтоді змінювалося? Ні. Нам було дано команду здійснювати цю індексацію, ми її здійснили. У жовтій книжечці на підставі 1996 року ми зробили вам запис. На підставі нього ми зробили вам виплату. Книжку закрили…
— Ви маєте права закрити цей компенсаційний вклад?
— По 1,05 банк з вами розрахувався.
— Не проіндексувавши. А що відбувається з книжкою?
— Вона як документ суворої звітності і постійного зберігання залишається у відділенні. Її не можна порвати, знищити і так далі. Це документ про те, що ви одержали гроші.
— Даруйте, може, ми тупі, але є закон від 1996 року, де говориться: порахуйте, будь ласка, переведіть це все за курсом 1,05 у гривні і видайте компенсаційні книжки. І безпосередньо у цьому ж пункті — про те, що ці грошики слід обов’язково проіндексувати на індекс інфляції за період з 1 грудня 1996 року .
— Розумію, що моя відповідь вам не сподобається. Є закон, але до нього є ще постанова уряду. От Ощадбанк і виплачує вклади на підставі цієї постанови. Крім того, є бюджет на нинішній рік, у якому написано, що і як. Ми можемо рухатися винятково в рамках цього законодавчого «триумвірату».
— А як бути із сумами, що вкладені в Ощадбанк України з 1992 по 1994 роки? У законі написано, що ці люди теж мають право на одержання компенсації, а в постанові уряду — не написано.
— Я не готовий коментувати цих запитань з однієї причини — це не моя компетенція. Те, що всередині банку, — будь ласка. На будь-яке запитання готовий відповісти.
