За вісім років роботи в Ощадбанку нинішнього голову правління Анатолія Гулея погрожували звільнити вже 18 разів. Що буде тепер, коли реалізується безпрецедентний для України проект компенсації знецінених вкладів громадян? Анатолій Іванович налаштований оптимістично. Як мовиться, або груди в хрестах, або голова в кущах...
Історія з передісторією — Ми надто важко запускали цю справу, і так просто покинути я не можу, — каже пан Гулей. — 38 тис. працівників банку повірили мені, коли я їм сказав, що ми зможемо. І тепер що я їм скажу? Обманювати людей не можна. Зайшов — ітиму до кінця. Іншого шляху немає й не буде. —Можливо, ви поясните, навіщо такий поспіх? Чому не можна було як слід підготуватися? Кілька місяців тому ви казали, що спершу слід провести інвентаризацію вкладів, і на це піде два роки. Але настає 2008-й — і все радикально змінюється. З 8 січня починається штурм банку... — Вирішити проблему не так-то й просто, хоча б тому, що вона має психологічний аспект. Люди переконані, що в них щось украли, і вони хочуть це повернути. Найперше бажання — піти й негайно забрати те, що дають. У цьому — причина ажіотажу першого дня видачі вкладів. Ми знали, на що йдемо. Але всі чомусь забувають, що 1991 року в Ощадбанку було 20 тис. точок продажу, а тепер залишилося всього 6 тис. Мало того, небагато їх поліпшило свій технічний стан. У результаті ми маємо слабко розвинений банк, який має одночасно задовольнити 24 млн. громадян — саме стільки людей мають книжки. І вони прийдуть із ними! Питання тільки — коли? В один день, протягом десяти, 365 днів чи десяти років? Соціологи нас «заспокоїли»: в перші дні півтора мільйона найактивніших громадян стоятимуть під вашими дверима, хоч би як ви їм пояснювали, що поспішати не слід.
Технологія — Ви виправдовуєтеся, Анатолію Івановичу... — Я не виправдовуюсь. Я називаю вам цифри, про які мене попереджали. Мені сказали чітко — буде отак і так. Гаразд, сказав я, починаємо. Іншого чекати не випадає. 20 млрд. грн. на компенсації у бюджеті задекларовано, перший транш у розмірі 6 млрд. зафіксовано... Чи треба було сказати: «Шановні співвітчизники, бюджет прийнято, приходьте через шість місяців»? Чи як? — Залежно від того, що протягом цих шести місяців робити. До дрібниць продумати схему роботи, призначити дні виплат, час, визначитися із записом, одне слово — запропонувати чіткі процедури... — Але ж люди чекали цих грошей... — Чекали 17 років, тож коли не шість, то один додатковий місяць навряд чи щось би змінив... Скажіть чесно: то була ваша особиста ініціатива — розпочати виплати з 8 січня — чи рішення Кабміну? — Було рішення Кабміну. Приймати заяви почали 8 січня, а вже 11-го гроші виплачували тим, хто подав заяву 8-го. Тобто ідентифікація відбулася за три дні. Давайте я поясню, як усе відбувається. Ось людина принесла заяву, в якій вказала всі свої дані. Тепер ці відомості потрапляють до великого буфера... — Але спочатку людині потрібно знайти ощадкасу, котра розчинилася в часі та просторі... — Та це взагалі не питання! Треба підійти в будь-яке відділення Ощадбанку й спитати в адміністратора, де розташований архів тієї ощадкаси, котра закрилася. В адміністратора є реєстр, і він скаже, до якого відділення і за якою адресою слід звернутися, адже у зв’язку зі зменшенням кількості точок зараз у кожному новому відділенні — по чотири старих. Крім того, існує чітка модель, що робити в разі втрати ощадкнижки. У кожному районі є балансове відділення Ощадбанку. Ви звертаєтеся туди з листом: я, Гулей Анатолій Іванович, у мене була книжка, знайдіть мені її. У банку є така функція, як пошук вкладів. Ми робимо запит по всьому району на літеру «Г», перевіряються всі картотеки, і вам видають довідку із зазначенням усіх ощадкнижок, які вам будь-коли видавали, із сумами залишків на рахунках. Звісно, ця операція за один день не робиться, але протягом трьох-п’яти днів ви отримаєте довідку. А потім треба прийти в те відділення, де було виписано книжку, і написати заяву з проханням видати нову. Замість загубленої. — А тепер повернімося до моменту надходження заяви про видачу компенсації... — Гаразд. Заява, що надійшла в банк, потрапляє до буфера, де перевіряється, чи правильно вказано паспортні дані, ідентифікаційний код та інші реквізити. Якщо неправильно, заповнену форму повертають для внесення уточнень. Якщо форма пройшла буфер і все відповідає — присвоюється спеціальний номер, і ви потрапляєте до реєстру вкладників. Реєстр знаходиться в Києві, адже пошук проводиться по всій Україні — щоб не було подвійних виплат, оскільки цього року можна отримати першу тисячу гривень за однією ощадкнижкою. Потім відомості про вас потрапляють в ОДБ банку, де формується документ, у якому вказано всі ваші дані щодо вкладу. Ці папери повертають у ваше відділення, ви приходите, показуєте паспорт, документ звіряють, і можна отримувати гроші. У чому полягала помилка перших днів? «Двійники». Людина писала кілька заяв і несла в одне відділення. І казала: «У мене три книжки, і за кожною я хочу отримати тисячу»... Інші писали кілька заяв і займали три черги — десь раніше отримаю, а десь пізніше... Але на рівні буфера їх завертали й пояснювали: в особовому рахунку у вас будуть записані всі наявні книжки, щоб більше не довелося ходити до Ощадбанку на перереєстрацію. Цей реєстр буде вже назавжди. А 2008-го отримаєте компенсацію тільки за однією. — Анатолію Івановичу, а в чому відмінність в оформленні компенсації в місті і в селі? — Відмінностей немає, але в селах справу поставлено дещо інакше. Там вищий рівень самоорганізації населення. Людину, котра працює в Ощадбанку, вони знають 10-15 років, і це відділення — на три-чотири села. Люди можуть до працівниці банку навіть додому зайти й віддати їй документи — там усе на особистих контактах. Заздалегідь завозимо в населений пункт бланки заяв, а потім виїзна бригада з трьох осіб приїжджає в сільраду до голови, він виділяє кімнату, щоб працівники банку попрацювали із заявами. Приїхали, зібрали, перевірили... У нас виникла проблема лише з тим, що сільські жителі вирішили не чекати, а поїхати по гроші в район, бо чимало з них там працюють. Через це потоки почали перетинатися. Їм запропонували дочекатися виїзних груп у селах, оскільки вони скаржилися, що одна людина повільно працює... Втім, і варіант із «Укрпоштою» не обходиться без накладок. Спочатку всі кричали «давай-давай», а тепер ніхто не пише заяв — бо листоношу потрібно п’ять днів чекати. — Чи існує в Ощадбанку єдина база даних? Чи можна у своєму рідному місті зареєструвати ощадкнижку, а потім у Києві отримати гроші? — Якщо вам присвоять номер у реєстрі, ви можете отримати гроші де завгодно. Ми робимо переказ вкладу. Питання в іншому — ви не отримаєте грошей у двох різних місцях. В одному місці і тільки в одному. Але ви маєте визначити це місце самі. — Що робити з книжками померлих батьків? — Зверніться до нотаріуса, проконсультуйтеся... Якщо ви не набудете прав спадкоємця, ви точно ці книжки втратите. 40% спадкоємців уже звернулися... — А який сенс звертатися, якщо немає впевненості, що ця компенсаційна тисяча не виявиться останньою? Клопіт з оформленням спадщини на вклад, та й фінансові витрати можуть виявитися непорівнянними з отриманою сумою. — Тисяча гривень — це перша тисяча. 20 млрд. із цьогорічного бюджету ми точно отримаємо.
Виплати та інфляція — Чи багато в цьому радості? Коли вже сьогодні проїзд у громадському транспорті обходиться у кругленьку суму, то під кінець року, після виплати через Ощадбанк 20 млрд., витрати зростуть, напевно, вдвічі... — Готовий з вами сперечатися. Ви знаєте, що таке 20 млрд. грн. у бюджеті нашої країни? У нас витрати бюджету — 267 млрд., ВВП — 800 млрд. А ще зверніть увагу: у тіні перебувають 45% економіки. Тепер повільно множимо одне на інше, і виходить, що 20 млрд. грн. виплачених вкладів практично ні на що не впливають. За прогнозами, внаслідок погашення знецінених вкладів ціни можуть зрости лише на 0,4%. От коли 20 млрд. грн. виплатити за шість місяців, тоді, звичайно, усім буде непереливки. Однак при виплатах за затвердженим графіком буде 0,4%. Перший графік, на 6 млрд., у нас узгоджений. — І який він має вигляд? Адже насправді ви залежите від кількості людей, що прийшли, — кожному, хто прийшов, обіцяють через три дні виплатити гроші... — Не кожному, хто прийшов, а тому, хто внесений до реєстру. Ви потрапили до реєстру — через три дні ми вам зарахуємо гроші, а одержувати їх не обов’язково того ж таки дня — можна й через місяць, і через рік. — А яким чином ви можете відрегулювати великий наплив? — Обслугувати більше вкладників не дозволить пропускна спроможність відділень. — Анатолію Івановичу, і все-таки, як виглядає графік виплат на ці 6 млрд. грн.? — Щомісяця — по мільярду гривень. Нас уже профінансували на 396 млн. дол. 2 508 312 чоловік внесені до реєстру, і цю суму зараховано. 789 400 — це люди, які вже одержали гроші. — Отже, 3,5 млрд. ви уже випла-тили? — Ні. Зарахували, але не виплатили. Настане третій день, і вони отримають право одержати гроші. — Чому розрахунки ведуться в доларах, а не в гривнях? — Коли ми по «гарячій лінії» працювали з людьми, багато хто мало не бився в істериці: от ви нам дасте тисячу, а за ніч інфляція її з’їсть, і на ранок це вже буде не тисяча. Ми запропонували Мінфіну: давайте приберемо цей елемент спекуляції і видамо долар за офіційним курсом 5,05. Хто нас за це осудить? Ніхто. До того ж якби платили в гривнях, можливо, був би сплеск інфляції. А коли платять у доларах, то це зв’язує грошову масу. Тому що долар дуже популярний як засіб накопичення. Та сільський житель одержить лише гривні. Рівень безпеки не дозволяє нам провадити розрахунки в сільських відділеннях банку в доларах. Наступного тижня буде ще простіше. Ці черги взагалі зникнуть. Негарно так казати, але зрозумійте правильно, у цих людей дежавю. Черга — це той стан, в якому минула їхня молодість. Вони зустрічають там знайомих, обговорюють щось. У них з’явилася якась соціальна мета. Вони приносять цю тисячу додому, з гордістю кладуть на стіл і кажуть: я — теж годувальник. Тому що вони бідні, тому що 400 гривень пенсії недостатньо. Тож цю тисячу вони приносять із гордістю. Я довго намагався зрозуміти їх психологію, збагнути, що це — технологічна помилка банку чи помилка всієї країни. І доходжу-таки до тієї думки, що 17 років, з 1991 року, цих людей тримали в невіданні. Їм не говорили правди. І це — найстрашніше. Тому що коли людина розуміє, що її обманюють, і вона не вірить — це вже трагедія. Трагедія для держави. А найсильніша ознака того, що в нашій державі є щось здорове, я побачив у перший день виплат: 20% вкладників залишили нараховані їм суми на депозиті. Під 9,5% у доларах. Зараз таких людей трохи менше — свої гроші на депозиті залишають 16% одержувачів компенсацій. Тут спрацьовує психологія: у грошей є функція нагромадження. Ми повертаємо заощадження, людина бере ці 195 дол. і сто з них кладе туди, куди звичайно кладе гроші, а 95 міняє на гривні і робить подарунки онукам. От і все. А тепер другий момент. Який сьогодні курс купівлі долара? 5,06. Виходить, реально людина одержує більше, ніж тисячу. Тож у цій ситуації, я вважаю, ми вчиняємо з людьми максимально коректно. Ми захищаємо їх від інфляції. А якщо курс буде 5,10, вони одержать тисячу з «хвостиком». — І ще раз про дуже складне питання — про процедуру. Припустимо, на компенсаційній книжці в мене 500 гривень. Мені їх повернули. Що відбувається з книжкою? — У вас є книжка товста, і до цієї книжки дають тоненьку, жовту — компенсаційну. Ніхто у вас цієї товстої не забирає. — Секундочку, а як можуть жовту забрати, якщо там за законом ще належить компенсація? У законі 1996 року чітко записано: сума виплат повинна коригуватися на індекс інфляції. Є також рішення Конституційного Суду з цього приводу. — У законі 1996 року було чітко записано: один радянський рубль дорівнює 1,05 гривні. Законодавство відтоді змінювалося? Ні. Нам було дано команду здійснювати цю індексацію, ми її здійснили. У жовтій книжечці на підставі 1996 року ми зробили вам запис. На підставі нього ми зробили вам виплату. Книжку закрили… — Ви маєте права закрити цей компенсаційний вклад? — По 1,05 банк з вами розрахувався. — Не проіндексувавши. А що відбувається з книжкою? — Вона як документ суворої звітності і постійного зберігання залишається у відділенні. Її не можна порвати, знищити і так далі. Це документ про те, що ви одержали гроші. — Даруйте, може, ми тупі, але є закон від 1996 року, де говориться: порахуйте, будь ласка, переведіть це все за курсом 1,05 у гривні і видайте компенсаційні книжки. І безпосередньо у цьому ж пункті — про те, що ці грошики слід обов’язково проіндексувати на індекс інфляції за період з 1 грудня 1996 року . — Розумію, що моя відповідь вам не сподобається. Є закон, але до нього є ще постанова уряду. От Ощадбанк і виплачує вклади на підставі цієї постанови. Крім того, є бюджет на нинішній рік, у якому написано, що і як. Ми можемо рухатися винятково в рамках цього законодавчого «триумвірату». — А як бути із сумами, що вкладені в Ощадбанк України з 1992 по 1994 роки? У законі написано, що ці люди теж мають право на одержання компенсації, а в постанові уряду — не написано. — Я не готовий коментувати цих запитань з однієї причини — це не моя компетенція. Те, що всередині банку, — будь ласка. На будь-яке запитання готовий відповісти.
