З вух дружини пішов дим, а потім з них виповзли дивні істоти. Відчинилися двері, запахло дощем, і в будинок увійшли двоє незнайомців. — Вони мені бризнули чимось в обличчя і я знепритомнів. Отямився на подвір’ї й побачив свою донечку Орисю мертвою. Взяв на руки і відніс у сарай, — таку версію трагедії, що сталася в селі Хорупань Млинівського району Рівенської області, розповів підсудний Микола Шандрук судовій колегії апеляційного суду минулого тижня.
Хрест на кар’єрі поставили горілка і карти — Хлопці, я Афган ніколи не забуду. Він відібрав у мене дружину і дитину. Їх розчавив танк. Прокляті басмачі позбавили мене сім’ї, — неодноразово розповідав Шандрук, сидячи з дружками за пляшкою горілки. Микола навіть сльозу при цьому пускав. Чоловік так забріхувався, що незабаром сам не міг відрізнити, де правда, а де — вигадка. Насправді в Афгані він ніколи не був. Шандрук закінчив Тернопільський медичний інститут. Йому пророкували блискучу кар’єру, майбутнє «медсвітило» готувалося до захисту дисертації, але планам не судилося здійснитися. Він незабаром одружився. Почав працювати патологоанатомом. Ріжучи трупи, потім знімав з колегами стрес спиртним. Микола і сам не помітив, як став п’яницею. Але в Шандрука було ще одне хобі, яке його і занапастило разом із горілкою. Він любив грати в карти. Його приваблював не просто азарт гри, а можливість пограти на гроші й заробити кругленьку суму. Іноді вигравав значні суми, а коли не щастило і програвався до останньої копійки, почав навіть позичати гроші в знайомих, найчастіше забуваючи повернути багатьом борги. Тоді вперше він і втратив роботу. Ну скажіть, хто з керівників, які себе поважають, буде няньчитися з п’яницею?! Але колеги Миколу пошкодували, і в його трудовій книжці було написано, що пішов з роботи «за власним бажанням». Шандрук тоді розлучився з першою дружиною, залишивши її з двома дітьми, приїхав у Рівне і прийшов до начальника бюро судово-медичної експертизи області Едуарда Шараєва з проханням взяти його на роботу. Але недобра слава про п’яницю-картяра вже долетіла і сюди. Хоча кадри в бюро і були потрібні, але Едуард Шараєв чемно відмовив чоловіку. Він потім зізнається, що не хотів бачити у своєму колективі «людину без гальм». Отримавши відмову, Микола поїхав у райцентр Млинів. Він почув, що там є робота, і влаштувався патологоанатомом у місцевій лікарні. Побачивши, що з попереднього місця роботи Шандрук пішов за «власним бажанням» , його охоче взяли на роботу. І незабаром про це пошкодували. У Млинівському районі він зустрів Аллу Мирончук. Вона розлучилася зі своїм чоловіком, який поїхав на заробітки в Португалію, і сама виховувала сина з дочкою. Жінка була чарівною, лагідною і працьовитою, і Микола запропонував їй жити разом. Він зібрав свої небагаті пожитки і переїхав до нової дружини в гуртожиток села Хорупань. Аллу він називав тільки Аллусечкою. Хоча на роботі й пив, але на вулицях села чоловіка ніхто п’яним не бачив. Він охоче давав поради односельчанам, яку лікарську травичку треба попити, щоб зняти біль при тій або іншій хворобі. До нього приходили всі місцеві баби, щоб зробити лікувальний масаж або вправити вивих. Алла так покохала чоловіка, що зважилася народити від нього дитину. Коли дочка з’явилася на світ, щасливий батько сам вибрав для неї ім’я — назвав Орисею. І після цього прийшла біда. Микола, програвшись у черговий раз у карти, став злодієм. Попадався двічі. І двічі за це був засуджений на невеличкі терміни. Коли востаннє вкрав велосипед у працівниць сільради, Алла думала, що згорить від сорому і ніколи не зможе дивитися в очі людям. Але ті не стали звинувачувати жінку, що знайшла такого безталанного чоловіка. Старший син Сергій і дочка Ольга почали заспокоювати матір, вони намагалися їй допомогти утримувати сім’ю, їздили навіть у Польщу, намагаючись там підробити, заощаджували кожну копійку. Вони знали про мрію своєї мами: Алла хотіла мати маленький власний будиночок із земельною ділянкою, їй набридло жити в гуртожитку. Жінка, в очікуванні з в’язниці свого непутящого чоловіка, такий будиночок уже придивилася. Вона навіть домовилася з пенсіонером, якого діти планували забрати жити до себе в місто, що купить у нього будиночок. Дідусь сказав, що віддасть його навіть на виплат. Виховуючи Орисю, і Алла, і брат з сестрою розповідали їй про батька тільки добре. Коли в маленької почали запитувати, ким вона буде працювати, коли виросте, Орися відповідала: — Докторкою, як і татусь. Її бабуся, мати Алли, тільки сумно кивала головою. Вона ніколи і не приховувала, що не схвалює вибору дочки, новий зять їй ніколи не подобався. А онучка її радувала своїми успіхами, коли пішла в школу — добре вчилася, брала участь у різних конкурсах і навіть у місцевому конкурсі красунь стала переможницею. Коли в 2000 році Микола із зони повернувся додому, першою зустріла його Орися. Дочці вже виповнилося 10 років. Вона переляканими очима дивилася на чужого і незнайомого дядька. Коли дізналася, що повернувся татусь, довго плакала, а потім обійняла його і не відходила вже ні на крок. Дівчинка раділа, що зможе вийти на сільську вулицю з татом, як інші її подружки, яким трохи потай заздрила. Майже рік після цього прожили майже щасливо. Сім’я нарешті переїхала в той будиночок, про який мріяла Алла. У листопаді 2001 року вона була повинна розплатитися за нього, для дідуся зібрала необхідну суму. Але той грошей так і не дочекався. Знову прийшла біда.
Міліція врятувала життя Мати Алли прийшла вранці у новий будинок до дочки, щоб віддати подушку. Стара Ганна вишила її для онучки. Орисі дуже сподобався один візерунок, який побачила в журналі, але вишити його сама не зуміла, ось бабуся й згодилася допомогти улюбленій онучці. Але на Ганну чекав сюрприз: двері будинку були зачинені, на них висів замок, хоча день наближався вже до середини. Орися в цей час була в школі, але дочка точно не могла нікуди піти. — Біля порога на снігу я побачила сліди крові й подумала, що то Алла зарубала півня, щоб зварити його і відвезти в лікарню, де лежала її хвора свекруха. Чекати дочку не стала і повернулася додому, — розповість мені потім Ганна. Але дорогою їй зустрілася вчителька Орисі й запитала, чому дівчинка не прийшла на уроки, чи не захворіла, випадково, адже ніколи занять без поважних причин не пропускала. Ганна повернулася в будинок дочки, але замок як і раніше висів на дверях. І тут у сараї почали кричати кури, схоже, від голоду. Здивована жінка заглянула в сарай і побачила, що зі скрині стирчали дитячі ніжки в спортивних штанях. Перелякана Ганна побігла до сусіда, який був хресним батьком її онучки, і попросила чоловіка повернутися з нею у сарай, щоб разом роздивитися дивну знахідку. Але коли той відчинив скриню, у ній лежала… Орися. Дівчинка була мертвою, її зарубали. Ганна, як підкошена, впала на підлогу. Вона не чула, як приїхала швидка допомога, як у селі з’явилося стільки міліціонерів, що ніколи сільські мешканці такої їх кількості в Хорупані не зустрічали. У селі з’явилися прокурор області Микола Голомша і начальник міліції генерал Анатолій Француз. Привід для цього був суттєвий: в домі Аніної дочки міліціонери, зірвавши замок, знайшли ще два трупи — задушену Аллу та її зарубаного 21-річного сина Сергія. Експерти сказали, що 11-річну Орисю вбивця теж зарубав. 22-річна Ольга залишилася живою лише тому, що в той день її не було вдома. Ніде не могли знайти лише чоловіка хазяйки. Микола Шандрук безвісти зник. На нього й впала перша підозра в причетності до потрійного вбивства. Теща, яка відразу постаріла від горя років на десять, теж думала, що її рідних убив зять. Всі сили рівенської міліції були кинуті на пошуки підозрюваного, долучився УБОЗ, яким на той час керував полковник Ігор Хоній. Незабаром розшукали свідків, які бачили, як Шандрук потай залишав село. Він був разом зі своїм дружком, якого звали Рудим. Обидва збиралися нібито в райцентр. Шандрука «убозівці» затримали в Тернополі на вокзалі, дружок виявився непричетним до вбивства. Шандрук приїхав у Тернопіль прощатися з першою дружиною і дітьми, він збирався втікати в Росію, щоб там знайти собі нове місце проживання. На його светрі були сліди крові, із собою мав велику суму грошей, індичку і хліб. Частину доларів вже встиг обміняти в банку. Спочатку Шандрук зізнався, що задушив мотузкою дружину, в якої почався приступ хвороби. Алла просила їй допомогти, але цим тільки розлютила п’яного чоловіка. Мимовільним свідком убивства став пасинок. І Шандрук зарубав його сокирою, а потім — убив кохану донечку, щоб позбутися останнього свідка злочину. Її тіло заніс у сарай. Коли Шандрука привезли в Хорупань на відтворення, до будинку вбитих зібралося мало не все село. Міліції довелося виставити оточення, щоб зберегти життя вбивці. Але коли машини їхали із села, зненацька загрузли в снігу. Народ спробував витягти Шандрука із салону, щоб влаштувати самосуд. Міліція не дала його на розтерзання.
Клеїв дурня майже два роки Якщо під час відтворення вбивства, в присутності адвоката, Шандрук охоче розповідав дрібні деталі злочину, показував, як душив мотузкою дружину, як сокирою вбивав пасинка і дочку, то потім змінив тактику. У суді, зрозумівши, що покарання за потрійне вбивство йому не уникнути, Микола почав клеїти дурня. Іноді — майже професійно, адже вчився в медінституті. Але було проведено три стаціонарні експертизи, які підтвердили його причетність до скоєння потрійного вбивства. — З вух дружини пішов дим, а потім виповзли дивні істоти. Відкрилися двері, запахло дощем, і в будинок увійшли двоє незнайомців. Вони мені бризнули чимось в обличчя і я знепритомнів. Отямився на подвір’ї й побачив свою донечку Орисю мертвою. Взяв на руки і заніс у сарай, — розповідав підсудний під час судового слухання в апеляційному суді Рівенської області. Коли підсудний зрозумів, що звалити провину за вбивство на таємничих незнайомців не вдасться, почав стверджувати, що написав у явці з повинною все те, що йому… диктували міліціонери. Неодноразово просив перенести засідання, мотивуючи тим, що захворів у слідчому ізоляторі на грип і боїться, що заразить всіх учасників процесу. На прохання Шандрука в залі суду навіть використовували комплекс «Реєстратор», встановивши близько десятка мікрофонів, адже Шандрук хотів, щоб кожне слово, вимовлене під час процесу, фіксували. Але уникнути покарання Шандруку не вдалося. Одинадцятого грудня судова колегія і головуючий суддя Олександр Коробов поставили крапку в справі Шандрука. Вони визнали його винним у навмисному вбивстві дружини, пасинка і неповнолітньої дочки і засудили до довічного позбавлення волі. Саме такого покарання просила для вбивці державний обвинувач — прокурор Світлана Корчак з прокуратури Рівенської області. Микола має намір цей вирок оскаржити, адже він і далі нагло заявляє, що справа проти нього була сфабрикована міліцією. Але спати спокійно ночами вбивця не зможе більше ніколи. Уві сні до нього буде приходити донечка Орися, дивитися переляканими очима і лякливо запитувати: — Татусю, за що ти нас убив?! І він не зможе дати їй відповідь, а спробує втекти подалі від дочки. Але чи втече колись від себе?
