Після низки загалом позитивних рецензій українських авторів, які прочитали мою книгу «Таємний агент Микола Гоголь», а також шквалу негативних відгуків на неї в російських та проросійських мас-медіа, автори яких, звісно, цю книгу не читали, але вважали своїм обов'язком засудити, нарешті з'явилася критична рецензія автора, який все-таки її читав. Будь-яка критика (навіть несправедлива) має один безперечний позитив - змушує більш глибоко розглядати її предмет.
Не буду вдаватися до розгляду закидів, які мені зробив Олександр Глотов. Зокрема, на те, що книга «недостатньо наукова» і що в ній використана не та література. По-перше, це предмет фахової дискусії. А, по-друге, самі читачі можуть тут оцінити «логіку» критика. Не звертатиму уваги на закид про те, що в книзі немає доказів, точніше документальних свідчень, які б однозначно говорили про роботу Миколи Гоголя в ІІІ Відділенні імператорської канцелярії. Прямі й непрямі докази, у т. ч. й документальні свідчення, наводяться в книзі. Інша справа - не кожен їх хоче сприймати. Звісно, документу з ІІІ Відділення, де б чорним по білому було написано «Микола Гоголь - наш агент», немає. Але, думаю, професор Глотов чудово розуміє, що спецслужби не «палять» своїх цінних агентів і, відповідно, намагаються не залишати документальних свідчень про них. Насправді рукописи горять - особливо рукописи спецслужб.
Хочеться сказати кілька слів про інше. Чомусь критик приділив увагу такому етико-політичному питанню, як оцінити (добре чи погано) агентурну діяльність Гоголя. При цьому професор Глотов навіть наводить чималенький список письменників, що працювали в спецслужбах різних країн. Мовляв, явище - поширене. І ніхто цих письменників не осуджує.
alsoread:http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=048406
Якщо чесно - цим питанням я не переймався, пишучи книгу. У мене не було бажання давати етико-політичну оцінку агентурним діянням класика російської літератури. І те, що ця література значною мірою вийшла з шинелі агента ІІІ Відділення, мене практично не хвилювало.
Чи є позитивом агентурна діяльність Гоголя? З точки зору російської імперської бюрократії, позитив безперечний. А Гоголь так чи інакше пов'язував себе з політичною елітою Російської імперії. Служити їй, в певному розумінні, для нього означало служити вітчизні. Хоча для польських політичних емігрантів, проти яких працював Гоголь, це був негатив. А як оцінювати таку діяльність з позицій діячів, котрі реалізовували український національний проект? Питаннячко…
У книзі мене цікавило дещо інше - як сам Микола Гоголь сприймав свою агентурну діяльність. Очевидно, двоїсто. І ця двоїстість, про що я пишу, обумовлювалася двоїстістю тогочасного малоросійського дворянства, до якого належав Гоголя. З одного боку, це дворянство чимало зробило для становлення Російської імперії і претендувало на те, щоб зайняти в ній провідні позиції. Тому для дворян-малоросіян імперія й була вітчизною, якій треба служити. Але, з іншого боку, це дворянство стало на початку ХІХ ст. пасинком імперії й почало виявляти певні автономістичні настрої.
Це маємо й у Гоголя. Так, він готовий служити імперії. І водночас розуміє, що імперія - йому не мати, а мачуха. Щоб «завоювати» Санкт-Петербург, треба укласти угоду з чортом (пригадайте хоча б «Ніч перед Різдвом»). Певно, для Гоголя робота в ІІІ Відділенні якраз і була угодою з чортом. Угодою, яка давала йому здобути «бажані черевички». Але угодою, від якої він відхрещувався. Це так чи інакше породжувало внутрішній конфлікт. Звідси, на мою думку, чимало дивацтв у поведінці письменника. А ще більше дивацтв у його творах, зокрема подвійність, де поверхова «ідеологія», яка загалом розрахована на масового читача, руйнується спеціально створюваними контекстами. Це одна з найсильніших сторін творчості Гоголя.
Якось розмовляючи з професором Глотовим із приводу агентурної роботи російського класика, я почув: мовляв, якщо така робота зробила письменника генієм, то це можна лише вітати.
Що ж - і така оцінка має право на існування.
