У 1976 році, з початком забудови мікрорайону «Північний» і вулиці Шухевича, частина будинків на нашій вулиці Крейдяній потрапила під знесення. Декому з мешканців тоді надали державні квартири, а декому — земельні ділянки для індивідуального будівництва, втричі більші, ніж вони мали на Крейдяній. Ми з чоловіком також довго чекали на рішення місцевої влади щодо нашого будинку, але не дочекалися. Тим часом наша сусідка Євгенія Г., яка проживала у будинку на вулиці Крейдяній, 32, здала його квартирантам, а сама отримала ділянку в іншому районі міста, збудувала новий будинок, прожила там 5 років, але не могла отримати права власності. Адже в ті роки не дозволялося мати у власності два будинки. Тому прийшла вона до нас і попросила, щоб ми, як сусіди, дали їй довідку про те, що вона свій старий будинок знесла, а заодно щоб ми його купили собі за 100 карбованців на дрова. Так і зробили, будинок знесли, ми написали пані Євгенії потрібні довідку та у присутності свідків передали їй 100 радянських карбованців.
У 1976 році, з початком забудови мікрорайону «Північний» і вулиці Шухевича, частина будинків на нашій вулиці Крейдяній потрапила під знесення. Декому з мешканців тоді надали державні квартири, а декому — земельні ділянки для індивідуального будівництва, втричі більші, ніж вони мали на Крейдяній. Ми з чоловіком також довго чекали на рішення місцевої влади щодо нашого будинку, але не дочекалися. Тим часом наша сусідка Євгенія Г., яка проживала у будинку на вулиці Крейдяній, 32, здала його квартирантам, а сама отримала ділянку в іншому районі міста, збудувала новий будинок, прожила там 5 років, але не могла отримати права власності. Адже в ті роки не дозволялося мати у власності два будинки. Тому прийшла вона до нас і попросила, щоб ми, як сусіди, дали їй довідку про те, що вона свій старий будинок знесла, а заодно щоб ми його купили собі за 100 карбованців на дрова. Так і зробили, будинок знесли, ми написали пані Євгенії потрібні довідку та у присутності свідків передали їй 100 радянських карбованців. У 1982 році мій чоловік звернувся у Рівенську міську раду із заявою, щоб земельну ділянку площею 286 метрів квадратних, яку звільнила Євгенія Г., надали нашій сім’ї. Оскільки під будівництво Північного в нас забрали 0,48 га землі й навколо нашого будинку на вулиці Крейдяній, 30 залишився лише невеликий клаптик землі, під великим горбом, який увесь час зсувається. Отримавши письмовий дозвіл від міської ради, ми звернулися у БТІ Рівного, нам видали план, у якому було позначено, що земельна ділянка перебуває в нашому користуванні. Чиновники нам казали, що більше жодних документів оформляти не потрібно. Коли ж у 2000 році ми вирішили приватизувати земельну ділянку, з’ясувалося, що напередодні її передали в оренду нашій колишній сусідці Євгенії Г. Завдяки згоді Івана Очередька, який, готуючи документи на розгляд сесії, чомусь «повірив» у те, що земельна ділянка вільна і що будинок пані Євгенії досі існує. І це через 25 років після того, як від нього залишилося рівне місце. Ми звернулися у суд, справа розглядалася довго, але не на нашу користь — залишилося у силі рішення міської ради і договір, згідно з якими земельна ділянка була надана Євгенії Г. в оренду по 27 липня 2005 року... Коли цей термін минув, я звернулася до міського голови із заявою про надання мені права на приватизацію землі. Він усно погодився, і я почала збирати необхідні документи. Управління містобудування та архітектури не заперечило надати мені цю земельну ділянку в приватну власність для будівництва та обслуговування свого житлового будинку на вул. Крейдяній, 30. Всі інші служби та установи також надали мені дозвіл на приватизацію, я оплатила за неї всі передбачені платежі. Але п. Очередько відмовився поставити свій підпис. Чому? Тому що, як з’ясувалося, п.Євгенії Г. продовжили договір про надання їй земельної ділянки в оренду ще на 25 років. Ми в суд, а Іван Очередько приносить документи, що, мовляв, пані Євгенія користувалася земельною ділянкою з 27 липня 2000 року по 27 липня 2005, а тому має право використовувати її й надалі під город. То де ж справедливість? Під будівництво Північного в мене забрали майже півгектара землі й вона поверненню не підлягає, а моїй колишній сусідці надають землю на Крейдяній, якої вона не потребує. Бо має вдосталь її в іншому місці, біля свого нового будинку на вулиці Фучіка. Мої письмові звернення про створення комісії для обстеження земельних ділянок на Крейдяній і Фучіка залишилися без відповіді. На 77-му році життя, переживши голод, війну і повоєнну розруху, заслуживши не одну медаль за свою працю та будучи завжди законослухняною, я дожила до того, що мене звинувачують у крадіжці землі на Крейдяній. Якщо ж і на цей лист влада міста не зверне уваги, буду змушена шукати правди і домагатися справедливості у центральних установах і відомствах.
