Літературні вечори або інші письменницькі заходи — в Рівному не розкіш, але рідкість. Мабуть, якось нецікаво людям слухати місцевих геніїв пера — ось і виходить, що провінційна література існує лише у вузькому колі самих літераторів та найближчих друзів. Але без винятків не буває — якщо у Рівному і є письменник, цікавість до якого можуть виявляти не знайомі з ним люди, то це, безумовно, Олександр Ірванець. Час від часу такі шанувальники літератури навіть можуть бачити автора «Рівне/Ровно» на власні очі — тоді, коли він запрошує на творчі зустрічі на малій сцені драматичного театру.
Щоразу на таких зустрічах Ірванець презентує щось із власної творчості. Цього вівторка театр знову став тимчасовим центром літератури і знову рівенським читачам пропонувалися нові книжки — Олександр Ірванець представив землякам у цілому столичне видавництво «Факт», а зокрема, декілька його продуктів — книжку білоруського письменника Уладзімера Арлова «Реквієм для бензопилки» у перекладі Ірванця та невеличку збірку не віршів, а власне, сатиричних віршиків з програми «5 копійок» «Преамбули та тексти». Через це зустріч вийшла наполовину літературною, наполовину політичною. Якщо спочатку головний редактор «Факту» Леонід Фінкельштейн свою промову присвятив власному дітищу, українському книговидавництву та проблемам письменництва, то далі більше розмов було про сусідню державу, її антинаціональний режим і особисту свободу творчої людини. Уладзімер Арлов з публікою спілкувався білоруською мовою, що, звісно, перешкодою для порозуміння не стало. Письменник, якого Ірванець назвав найкращим білоруським автором після Василя Бикова, розповів, що давно є забороненим для преси, телебачення та книговидавництва, через що його твори видаються в багатьох сусідніх країнах, але тільки не на Батьківщині. Загалом, Арлов багато розповідав і про білоруський режим «бацьки», і анекдотичні ситуації із самим президентом, і про те, як був звільнений з одного видавництва «за распространение исторической и другой сомнительной литературы» тощо. За словами білоруса, він любить Україну, володіє українською мовою, але перекладати «Реквієм для бензопилки» — збірку оповідань доручив саме Ірванцю, оскільки «немає людини мені більш близької по духу, ніж Сашко». Сам рівнянин у відповідь на таку довіру заявив, що в українській прозі немає такого автора, як Арлов, а потім і прочитав невелике оповідання «Як я мріяв стати шпигуном» — поєднання у формі спогадів про давнє дитинство того, що Леонід Фінкельштейн назвав основним для творчості — цікавих і близьких людям образів. Про «Преамбули та тексти» майже не згадували — перед входом до зали вони продавалися за дві гривні, а тому розлетілися швидко, і багато хто з присутніх міг сам скласти певне враження від поетичної публіцистики, реакції «телеірванця», як його назвав автор «5 копійок» Роман Чайка, на суспільно-політичні події останніх півтора року.
