Цієї весни злочинців, які бажають покаятись, у рівенських колоніях було, як ніколи, багато. І хоча щороку засуджені пишуть сотні явок з повинною, у більшості вони не підтверджуються. Та цього разу водночас дві явки, в яких в’язні колоній розповідали про вбивства, були правдивими.
— Спецпрокуратура проводить чималу роботу, щоб розкрити злочини, до яких можуть бути причетними ті, хто перебуває у колоніях. Одну з явок з повинною нам написав засуджений на довічне позбавлення волі Павло Фастовець з Київщини, який відбуває покарання у Городищі. Він зізнався, що у Криму був причетний до вбивства та розчленування подружжя з Червоногвардійського району. Донедавна правоохоронці підозрювали, що той живий і, вбивши дружину, десь переховується. А виявилось, що він давно загинув. Вбите подружжя убивці вивезли «кравчучкою» та викинули у річку, — розповів спецпрокурор Василь Овдіюк. Підтвердилась і явка з повинною, яку написав працівникам спецпрокуратури Володимир Єпанешніков з Сарненського району. Він відбуває покарання у Катеринівській колонії. Львівський суд засудив його до 7 років позбавлення волі. У вересні 2001 року Володимир, який був п’яним, прийшов разом із своїм приятелем «вибивати» 4100 гривень, які заборгував останньому один із львів’ян. Володимир роздягнув господаря, а його товариш прив’язав жертву до стільця. Єпанешніков бив жертву кулаками в голову, а спільник — милицею. Потім потерпілого вивели в лісопосадку та залишили прив’язаним до дерева, від отриманих травм він помер. Відсидівши частину строку, Володимир після спілкування з працівниками спецпрокуратури вирішив зізнатись ще й у тому, що вбив людину. Це сталось ще у червні 2001 року. Єпанешніков разом з другом був на заробітках у Липецькій області Росії. Вони жили у сільському гуртожитку. Увечері після роботи часто пиячили разом з місцевими чоловіками. Якось під час чергового застілля між тими, хто мав судимість за скоєння злочинів, виникла суперечка про те, хто ж був «крутішим» у зоні. Вона закінчилась тим, що чоловік жінки-кухаря схопив каструлю та вилив локшину, яка була в ній, Володимиру на голову. Той скинув локшину з вух, перехилив ще кілька чарок, просидів хвилин п’ятнадцять та пішов до себе в кімнату. Взяв кухонного ножа, вийшов на вулицю та став чатувати. Він знав, що його кривдник через декілька хвилин з напарником неодмінно піде перевіряти, як працюють сторожі. І не помилився. Коли його тезка Володимир з’явився на стежині, Єпанешніков його вдарив. Падаючи, росіянин схопився за куртку нападника. Чоловіки покотились по землі. Сарненець встромив у росіянина ножа 9 разів. Потім Єпанешніков у гуртожитку поспіхом зібрав речі, схопив документи та побіг у біг траси Тамбов-Москва. Звістка про те, що «Вовка-хохол» скоїв вбивство, миттєво розлетілась селом. Друзі вбитого організували за українцем погоню на авто, та він їх перехитрив. Володимир так хутко перетнув державний кордон обох держав, що міліція його в розшук оголосити не встигла. Про скоєне вбивство він мовчав майже чотири роки. — Та мене замучила совість, тому й вирішив у ньому зізнатись, — сказав Володимир працівникам спецпрокуратури. Та найвірогідніше, докори сумління тут ні до чого. Він добре зважив, що коли вийде на волю, то знову потрапить на лаву підсудних за скоєне в сусідній державі вбивство, адже тамтешні правоохоронці вже чекають на зустріч з ним, тоді б довелося «мотати новий строк». — За вбивство, скоєне в Росії, Сарненський райсуд засудив Єпанешнікова до 9 років позбавлення волі, він визнав себе винним, — повідомив «РВ» спецпрокурор Василь Овдіюк. А оскільки термін покарання в Україні рахується за сукупністю скоєних злочинів — і шляхом поглинання більш суворого покарання менш суворим, то фактично в’язню Катеринівки доведеться відсидіти у колонії лише на два роки довше, ніж мав би за скоєний злочин у Львові.
