Поки жива надія

2273 0

Ми у соцмережах:

Поки жива надія

У цьому відділенні не почуєш звичного дитячого галасу чи сміху, як у більшості інших відділень дитячої лікарні. Тут на диво тихо і спокійно. Інколи хіба який хлопчак з майже голою після курсу лікування головою похвалиться рідним, які прийшли його навідати: «А я уже половину хіміотерапії пройшов!». Ось і ввесь привід для радості у відділенні, в якому раніше частіше помирали, ніж виліковувалися.

«У Валі було волосся до пояса» Дівчинку з невеселим поглядом у червоній шапочці звати Валя. Їй лише дев’ять років. У неї лейкоз крові. Сьомий місяць підряд з невеликими двотижневими перервами Валя перебуває у лікарні. На фото піврічної давності дівчинка має на голові два хвостики довжиною до пояса, нині повну відсутність волосся приховує шапочка. — Півроку назад у Валі заболіла ніжка, — розповідає її мама Тетяна Мацишина, — і у неї з’явилася незрозуміла слабкість. Донька не могла самостійно дійти зі школи додому, так втомлювалася. Ми звернулися в Острозьку районну лікарню, адже мешкаємо у селі Грем’яче цього району. Думали, що у Валі остеомієліт. З Острога нас направили до Рівного. Коли тут здали аналізи, виявилося, що у доньки дуже низький рівень гемоглобіну. Поставлений діагноз для нас, батьків, був справжнім шоком. Відтоді Валя лікується в онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні. Слава Богу, медперсонал тут дуже хороший. Всі дуже чуйні люди. Донька вже закінчує курс хіміотерапії. Правда, лікування дуже дороге. Одна ампула препарату, який вводять, коли падає рівень лейкоцитів, коштує понад 900 грн. А ввесь курс обходиться десь у 20 тисяч грн. Щоб зібрати такі суми грошей, батьки Валі, а вони обоє працюють в Острозькій психіатричній лікарні санітарами, мусять ходити по різних фірмах та установах. Допомогли їм, коли Валя захворіла, мешканці їхнього села, а також кількох навколишніх сіл, колектив їхньої лікарні. Шість тисяч допоміг виділити на лікування голова обласної ради Роман Василишин. Втім, курс лікування ще не закінчився. Крім цього, дівчинка потерпає від ускладнень: після 9-разового наркозу (а їй неодноразово брали спинномозкову пункцію) у неї почало підводити серце. — Знаєте, у багатих фірмах, коли розповідаєш про свою біду, як правило, відмовляють у допомозі, — з гіркотою в голосі говорить Тетяна Мацишина. — Ми відкрили рахунок у банку, сподіваючись, що хтось відгукнеться. Його номер: № 2909622 в Здолбунівському філіалі АППБ «Аваль», МФО 333379, код 25322791, з поміткою «Допомога для Мацишиної Тетяни Петрівни на лікування дочки Мацишиної Валентини Андріївни, м. Остріг». На відміну від мами, Валя не знає, наскільки небезпечна її хвороба і скільки грошей потрібно, щоб від неї вилікуватись. Вона живе своїм дитячим життям і мріє... стати лікарем, щоб лікувати хворих дітей.

«Валерія — наша єдина донька» Дивлячись на цю маленьку, прив’язану до крапельниці, дівчинку з вродливим обличчям, тяжко уявити, що колись вона була дуже енергійною і непосидючою. Оскільки у неї проблеми з венами, капати різноманітні препарати їй доводиться не у вену на руці, як звичайно, а під ключицю. Тому на грудях до її маленького тільця прилаштована трубка. Валерії чотири роки, вона майже постійно лежить під крапельницею. Два тижні тому їй поставили діагноз — гострий лейкоз. — Валерія потерпала від частих простуд, а останні кілька днів перед потраплянням у лікарню у неї без будь-якої причини постійно трималася температура 37-38 градусів, — говорить її мама. — Наша рухлива донька стала на диво млявою і сонливою. Постійно просилася на руки або проводила час перед телевізором, не просячись, як звичайно, гуляти надвір. Її діагноз став для нас із чоловіком справжньою трагедією, адже Валерія наша єдина донька. Батьки цієї дівчинки — переселенці з чорнобильської зони. Їхня донька має теж чорнобильську категорію. Втім, поки що допомоги ліками, належної «чорнобильцям», вони не отримували. Адже придбати дорогі ліки, від яких залежить життя доньки, у Рівному практично неможливо. Суми, які виділяють аптекам на безкоштовне придбання ліків «чорнобильцями», мізерні. Вже першого числа місяця до обіду безплатні ліки закінчуються. Щоб їх отримати, потрібно вистояти жахливі черги, причому, не завжди вистоювання в них увінчується успіхом. Батьки Валерії теж відкрили рахунок у банку, щоб зібрати кошти на лікування доньки, хоча не дуже вірять у те, що нині є люди, які можуть відгукнутися на їхню біду. Його номер: РОФ АППБ «Аваль» МФО 333227, отримувач Голуб Аліна Миколаївна, ІНН 2991616147, рахунок 2620717253, призначення платежу «На лікування дитини».

Найстрашніше, коли помирають діти Завідувачка відділення Майя Барабаш з часу відкриття відділення онкогематології у 1991 році постійно працює у ньому. Нині, говорить вона, діти тут помирають набагато рідше, ніж на початку її роботи, адже сучасні методики лікування у 80% випадків сприяють повному одужанню. — У нас не чути дитячого галасу, бо діти цілими днями прив’язані до крапельниць, — пояснює п.Барабаш. — Схеми лікування передбачають постійне капання препаратів по 3-6 діб підряд. Лікування дуже складне і тривале. Півроку дитина проводить у нас у стаціонарі, потім ще півроку отримує підтримуючу терапію вдома. Коштує лікування від 20 до 50 тисяч грн. Хіміотерапію наші пацієнти отримують за кошт лікарні, про решту ліків батьки мусять подбати самі. Зокрема, якщо в дитини виникають ускладнення, вона потребує антимікробної терапії. Вона теж дорога. Ми використовуємо лише найсучасніші антибіотики. А їх вартість 200-300 грн. Зараз у відділенні налічується 20 дітей. У більшості з них — онкогематологічна патологія. Щороку у відділення потрапляє 10-12 дітей з гострими лейкеміями. Після аварії на ЧАЕС кількість онкозахворювань серед дітей зросла. Крім цього, почали з’являтися види лейкозів, які раніше не зустрічалися. Вони набагато тяжче піддаються лікуванню. Зокрема, мієлобластні лейкемії потребують пересадки кісткового мозку, які здійснюють лише у Києві. Наших дітей на пересадку до Києва беруть дуже рідко, адже ця операція дуже дорога. Раніше вона коштувала 80 тисяч грн., нині ще дорожче. Київським дітям такі операції здійснюють за рахунок коштів міського бюджету. Щоб робити операції нашим дітям, київські медики хочуть, щоб з нашого місцевого бюджету для цього виділялись кошти. Щоб лейкоз відступив, головне — вчасно почати з ним боротьбу. Адже багато хто з батьків, налякані страшним діагнозом, за словами п.Барабаш, починають возити свою хвору дитину до екстрасенсів, бабів, цілителів, втрачаючи при цьому дорогоцінний час. — Найстрашніше, коли діти помирають, — говорить завідувачка відділення, гортаючи фотоальбом, в якому зібрані знімки її маленьких пацієнтів. — У травні у нас у відділенні помер 9-річний хлопчик. Ми дуже тяжко пережили цей випадок. Він був з родини алкоголіків і виховувався у Вербській школі-інтернаті. Одного разу, коли він був у таборі на відпочинку, з ним подружився інший хлопчик, який мав батьків. Він умовив їх оформити над своїм товаришем опіку. Два роки хлопчик пожив у цій сім’ї, а потім захворів. На жаль, його врятувати не вдалося, хоч півтора року ми боролися з його хворобою. — Майє Володимирівно, а у дівчаток, з якими я спілкувалася, є надія на одужання? — Є.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також