У народі кажуть, що до хлібосольного хазяїна, який прийняв у свої володіння одні із найбагатших у країні угіддя, частенько навідуються впливові гості зі столиці. Саме завдяки їх заступництву, насмілюються стверджувати окремі недоброзичливці, залишився Микола Сорока на своїй посаді після відомої публікації в газеті «2000» (від ред.: йдеться про статтю «Сорока під лаком...»).
Тут особливо похизуватися керівникам області нічим. Хіба що записати собі в актив пуск нового хлібозаводу і підприємства «Бурштин», яке налагодило роботу. Проте з якого боку не подивишся, а їх внесок у ці виробництва залишається наймінімальнішим. Інша справа — якби вдалася реалізація тих амбіційних проектів, про які стільки говорилося, писалося, на які покладалися величезні надії. Про їх здійснення можна писати, постійно вживаючи прикметники в чудовому ступені. Але полювання і проекти цього заслуговують. Поміркуйте самі. Найскромнішою можна вважати ідею створення рівенського комбайна на квасилівському заводі «Рівнесільмаш». Куди вже там машинобудівникам зі сходу України з їхнім досвідом конструювання подібної техніки, традиціями, кадрами! Домовлялися з бізнесменами з Голландії, представниками ділових кіл Німеччини. Потім прийшла черга і колишніх друзів по соцтабору, зокрема чехів. Є що пригадати: наради, візити, обміни делегаціями, стоси документів для Кабміну, презентації і прес-конференції. От тільки комбайна як не було, так і немає. І в майбутньому не передбачається. Від комбайнобудування до випуску складної електроніки, як виявляється, один крок. Не вдалося з металоємкою продукцією, спробуємо, мріяли рівняни, освоїти наукомістку. Даєш найсучасніший рівенський телевізор, конкурент на ринку Sony, LG, Samsung, Philips! І спробували освоїти його виробництво на базі радіозаводу і «Газотрону» — підприємств, які вже втратили високотехнологічність і простоюють. «Газотрон» перерахував радіозаводу свою частку в декілька десятків тисяч доларів США, хоча колишній директор цього підприємства Валентин Шліхта дуже недоброзичливо відгукувався про цей прожект. Однак проти тиску не встояв. Чималі гроші, звісно ж, канули в небуття. Та й чи могло бути інакше, якщо радіозавод не зміг налагодити навіть випуск гучномовців! Японцям, корейцям і європейцям дуже пощастило, інакше з появою рівенського телевізора їм би не уникнути банкрутства. Можливо, саме їхні підступні наміри стали головною причиною повного провалу. Невдачі в машинобудуванні, електроніці не остудили полум’я мисливців за примарними проектами. Настала черга освоювати природні ресурси, якими, як виявилося, край просто буяє! Почали з діамантів. Рівенщину вже мало не порівнювали з Південної Африкою. Перспективи були настільки грандіозними (знову!), що при держадміністрації терміново створили відділ геології. І знову невдача! Забули поцікавитися, що ще в радянські часи геологи на території Волинської й Рівенської областей пробурили тисячі свердловин у пошуках кімберлітової трубки. І все дарма. Начебто і є всі передумови, а діамантів немає! Якщо відштовхуватися від вартості тих копалин, які сподівалися спочатку знайти, а потім освоїти їх видобуток і переробку, то друге місце безумовно потрібно віддати золоту. І знову та ж історія. Золото є, але не в тих кількостях, щоб вести мову про його розробку. Клондайка з Рівенщини не вийшло, але шуму наробили багато. Не менше, ніж із розвіданими покладами міді. Щоправда, з останньою ситуація дещо інша. Мідь є. Дуже високої якості й у дуже великих кількостях. Але щоб дорозвідати родовище, розробити проектну документацію, вивчити екологічні наслідки і приступити до його розробки, потрібні не десятки, а сотні мільйонів доларів. На даному етапі це не під силу навіть державі, не кажучи вже про дотаційний регіон. Куди скромніше і реальніше виглядав намір освоїти переробку фосфоритів. І знову не склалося. Перешкоджала велика глибина залягання цінної сировини і відсутність необхідних коштів. Та й населення Здолбунівського району було не в захопленні від задумів обласного начальства і виступило проти проекту, роблячи наголос на екологічний аспект. Не зовсім приємні спогади залишилися і від спроби різко збільшити видобуток торфу. Щоправда, програма все ж дихає, але вже на ладан. Виходить як на справжньому полюванні: пополювали, помріяли про дичину, про вдалий постріл і в результаті ні з чим повернулися додому. Промисловість промисловістю, а Рівенщина навіть із присутністю на її території атомної електростанції й ВАТ «Рівнеазот» все ж залишається насамперед аграрною областю. Залишити без уваги аграрний сектор майстри великих проектів не могли. Почали, як водиться в дбайливих хазяїв, із радикального поліпшення племінної роботи. Завезли заморожену сперму з Англії, бичків-осіменителів із Голландії та Канади. Тільки не бачити на пасовищах високопородистих корів і бичків, як не бачити на прилавках магазинів і молочної продукції з рівенською маркою. Цей дуже прибутковий ринок повністю контролюють сусідні Волинь і Житомирщина. А череда великої рогатої худоби в регіоні невблаганно зменшується ось вже котрий рік. З живністю завжди багато роботи, турботи не оберешся. Простіше із землею. Так виник проект луження земель у північних поліських районах. От тільки знову фінансування не вистачило та й у Володимирецькому районі частину коштів примудрилися витратити на придбання автомобілів для чиновників від сільського господарства. Нову справу завжди починати важко і шанси прогоріти високі. Чи не простіше налагодити процес там, де і традиції великі, і досвід накопичений? Мова йде про льон. Тим більше, що й проблем зі збутом не буде, адже в Рівному простоює найбільший у країні льонокомбінат. І знову промах. Програма начебто й існує, але поліпшення щось не спостерігається. Простоює потужне підприємство, не при справах багатотисячний колектив, селяни без роботи. Організувати на гідному рівні роботу промисловості, аграрного сектора економіки виявилося значно складніше, ніж грандіозне полювання для найшанованіших гостей. До вирішення поставлених завдань у тому й іншому випадку в чиновників один підхід — мінімум намірів і прагматизму і максимум надії на удачу. Але підсумок полювання завжди непередбачуваний.
