Не збираюся з кимось сваритися і щось доводити, але нічого непередбаченого для мене з артистами не сталося. Олег Скрипка в минулому році представляв Україну на щорічному швейцарському фестивалі «Culturescapes» у Базелі. Щоб відібрати учасників, організатори відряджали до нас культуролога-мистецтвознавця, який протягом року старанно відстежував достойні зразки сучасної української культури. Сольний концерт «Воплів Відоплясова» завершував фестиваль у Базелі. Однією з головних подій фестивалю став Форум українців, на якому були підбиті результати культурно-політичного життя в Україні сьогодні. Ватажок «ВВ» Олег Скрипка був одним із головних його учасників. А ще Скрипка побував у Франції.
— Саме Верховний Суд прийняв рішення про скасування результатів другого туру виборів. Це стало можливим багато в чому завдяки підтримці Європейського Союзу. Тому від імені Ющенка, довіреною особою якого я є, я поїхав у Францію з листом-посланням, зверненому до української громади Франції та Європи. Був організований мій концерт, зустріч з українцями і прес-конференція в Будинку радіо. Я був там всього три дні, мій політ-музичний графік вийшов дуже насиченим. — Кажуть, це ви привезли касету з вітанням українському народу від П’єра Рішара? — У Франції я зустрівся з українським режисером Юрієм Білаком, який знімає фільм про знаменитих французів, які побували в Україні. Вони діляться враженнями про нашу країну. У картині знялися Жерар Депардьє, Катрін Деньов та інші, у тому числі П’єр Рішар. Я привіз касету із записом фрагмента з цього фільму, щоб показати по українському телебаченню. — У світлі змін, що відбуваються, чи змінилися ваші стосунки з колегами? — Стосунки з нашими артистами в мене завжди були нормальними, вони такими і залишаться. Але міцна дружба складається з дуже небагатьма, з тими, у кого один зі мною спосіб думок. Незалежно від подій, що відбулися. У мене були нормальні стосунки з музикантами з «Грін Грей», які опинилися в «блакитному» таборі. Я заздалегідь припускав, до кого вони примкнуть, це для них спосіб заробити грошенят. Але із симпатичними, з погляду професіоналізму, музикантами мені нічого не перешкоджає спілкуватися. Що стосується «жовтогарячого» табору, то він небезгрішний, у деяких музикантів патріотизм змішується з кон’юнктурою, і тяжко розібратися, чого більше, а чого менше. Не збираюся з кимось сваритися і щось доводити, але нічого непередбаченого для мене з артистами не сталося. Багато кричать: «Ось Кузьма Скрябін!..» Але він завжди був політично слабкий. Туди грав, сюди грав, це завжди було його стилем, тому я не здивувався. До того ж він заангажований каналом, на якому працює. Він там зав’язаний і контрактами, і дружбою, у його поведінці нічого надзвичайного немає. Якщо людина із Західної України і говорить українською мовою, це ще не означає, що вона — патріот. В усій цій ситуації непередбаченим для мене виявився сам феномен революції. Ми про нього мріяли, але я не думав, що все так станеться. — Про перемогу Руслани на «Євробаченні» ви відгукувалися не найкращим чином. Ваше ставлення до неї за останні дні не змінилося? — Нічого не змінилося! Я як і раніше вважаю, що вона не найкраща українська артистка. Не знаю, як вона перемогла на «Євробаченні»: можливо, там зовсім погані артисти. Мені дуже не подобається те, що вона робить з етнікою. Це вульгарно і непрофесійно. Я не хотів би, щоб Україна мала в усьому світі такий імідж. Пафос від того, що вона перемогла — палиця з двома кінцями. Так, звичайно, це класно! Круто! Але краще, коли перемагають якісні артисти. Клички реально б’ють морди, Шевченко реально забиває голи, а Руслана — це слабко. — Позиція, яку ви зайняли, не позначиться негативно на гастролях у Росії? — Справа в тому, що ми давно там не гастролюємо. Наші виступи на їхніх фестивалях — це меценатство для російської публіки. Від організаторів концертів ми одержуємо нецікаві у фінансовому плані пропозиції. Можливо, це від того, що ми не докладаємо особливих зусиль, щоб забити собі місце під російським сонцем. Я не виключаю і того, що була проведена велика робота, щоб витиснути українських артистів. Тому зараз ми зосередилися на українському ринку. Для нас цього достатньо. — Якби вам запропонували стати міністром культури... — Мені не запропонують, тому що я б діяв радикально. По-перше, я б скасував усі звання «антинародних» артистів, щоб не дискредитувати звання народного артиста України. Тому що більшість звань було куплено за гроші. Потім я дуже суворо поступив би з телебаченням і радіомовленням. Є закон про 50 відсотків українського — будьте ласкаві це виконувати. Я б зажадав від держави інвестицій у всі галузі української культури: джаз, класику, балет, народні колективи. Але в першу чергу — у кіно, щоб з’явилися високобюджетні українські фільми. На російську літературу і гастролі російських артистів я б ввів податки, які пішли б на розвиток нашої культури, як це відбувається в усьому світі. Я вважаю, що необхідні такі радикальні заходи, тому що помираючу українську культуру потрібно просто рятувати. Попсятина буде розвиватися, вона перебудується, знову займе головні позиції. Я бачив на Майдані, де люди стояли навіть у мороз, як деякі наші виконавці у світлі рамп «валили» фанеру. — Але є ж і шанувальники популярної музики? — Вони є, тому що позбавлені іншої музики. Тільки тому вони змушені слухати попсу. Естрада потрібна, але її в нас практично не існує. От Дмитро Гнатюк — він же естрадний виконавець? Коли артист співає нормальну пісню, з талановитим текстом, під живий оркестр — це теж мистецтво. Я залишуся радикалом у культурі, як би на мене не лили бруд усякі попсовики. — А хто ллє? — Ну ображаються ж на мене. Нехай роблять нормальну музику, тоді не доведеться ображатися. Я ж нічого поганого не говорю про групу «Мандри», тому що це чудова група, про групу «Грін Грей» — це нормальні музиканти. Ну, кон’юнктурники. Так. Повиляли задом праворуч, думали, що «проканає». А в Скрябіна нормальної музики ніколи не було. Плюс ще кон’юнктура. Але не будемо їх торкатися: їм зараз і так погано. — Ви брали участь у доборі учасників концерту на Майдані? — Артистів відбирав представник агентства «Арт-Велес» Тарас Грималюк. А я ініціював якийсь пересувний фестиваль «помаранчевої революції» і згрупував бардів, кобзарів і рокерів, які здатні співати живцем. У нашому колективі були кобзарі Тарас Компаніченко, Тарас Силенко з сином Святославом, американський кобзар українського походження Юрко Фединський, кобзар і бард Едуард Драч, скрипаль Володимир Трофимов, рок-група з Вінниці «Очеретяний кіт», Хома з групи «Мандри», бард з Донбасу Сергій Солоний та інші артисти. — 19 листопада, у рамках передвиборчого концерту, вас не найкращим чином прийняли в Краматорську. Чи ризикнете ви знову поїхати з концертом у цей регіон? — Я думаю, нам потрібно зробити перерву, рік туди бажано не їхати. Там до нашої «помаранчевої революції», а отже, і до нас налаштовані агресивно негативно. — Останні події якось зблизили музикантів вашого колективу? — У нашому колективі я завжди був радикальним українофілом, патріотом. Наприклад, коли я спілкувався з колективом з приводу участі у фестивалі «Країна мрій», хлопці відмовилися, мовляв, ми — рокери, нас це не цікавить. На мій приємний подив, коли в серпні постало питання, чи грати на боці Ющенка, хлопці одноголосно проголосували за те, щоб грати. Спостерігаю, що в міру розвитку подій у країні патріотизм у нашій групі дуже сильно зріс. Ми просто проїхалися країною і реально бачили, хто є хто: що представляють собою протилежні сили і в що це могло вилитися для України, якщо ці люди прийдуть до влади. Нам абсолютно не треба якісь новини читати, ми все бачили своїми очима. — Але ж це бачили і музиканти з протилежного табору? — Вони не здатні попросити вибачення за свій вибір, хоча від початку прекрасно розуміли, що роблять. А зараз вони опинилися в неприємній ситуації, тому що в Україні сталося надзвичайне диво, в яке вони не вірили. Насправді це прагматичні люди, які займаються мистецтвом точно так само, як вони займалися б торгівлею сигаретами в ларках. Це такий шар артистів з жилкою кон’юнктурності. Що говорити, коли помилилися не тільки артисти, але й «дуже мудрі» російські політтехнологи, з усіма КДБ-істськими і сталінськими школами, найкрутіші оброблювачі мозків. Причому, за моєю теорією, «помаранчеву революцію» виграла Сердючка. Адже реально про Україну в Росії знають тільки за піснями Вєрки. Тому що росіяни, у тому числі й політтехнологи, уявляли собі середньостатистичного українця відповідно до образу Сердючки. Але виявилося, що українці відрізняються від того, що показує Сердючка в Москві. — Де ви цього року зустріли Новий рік? — У Києві, у нас був концерт у клубі. — А в сім’ї? — Чесно кажучи, немає якихось особливих традицій. Повний безлад. У нас вдома навіть немає ялинки. — І олів’є ви не їсте? — Олів’є я не їв і шампанського не пив, напевно, років десять. Це так старомодно… — А на канікули не збираєтеся махнути в Карпати? — Я їздив туди торік і був дуже розчарований. У моєму розумінні відпочинок у Карпатах призначений винятково для любителів садо-мазо. Там погано роблять усе, що можна погано робити. Там спеціально роблять погані дороги, і ти вбиваєш своє авто. Щоб не вбити остаточно, доводиться пересідати в смердючий радянський «бобик». Ціни за проїзд такі, як у Швейцарії, коли тебе везуть на «Мерседесі». А на горі погляду відкривається жахлива занедбана лижна траса: кам’яні брили чергуються з крижаними. Це ж життя можна позбутися! Мінімальна європейська інспекція закрила б цю гору років на десять. Халепи на цьому не закінчуються: півгодини стоїш у черзі на добре, — це їжа. Наша їжа найсмачніша у світі. Я там був два дні й повністю вбив автомобіль, одержав масу негативних емоцій і поїхав. Поки наш гірськолижний сервіс буде розвиватися, віддаю перевагу відпочивати за кордоном. Я — прихильник екзотичного катання. На гірських лижах катався в Туреччині й Румунії. Були думки поїхати в Китай і Аргентину, але це займає занадто багато часу, а я собі цього поки дозволити не можу. Можливо, поїду в Європу.
