Мюнхенець Корнеліус Гурлітт на все життя запам'ятає нинішній листопад. У гості до німця — неплатника податків (звучить як анекдот) завітала поліція. І знайшла там… ні, не ліву бухгалтерію, а колекцію картин вартістю 1 млрд. доларів. Серед раритетів — роботи Пікассо, Матісса, Тулуз-Лотрека, Марка Шагала та інших представників "дегенеративного" мистецтва, у свій час конфісковані нацистами у власників-євреїв.
Ця трагікомічна історія нагадала мені один рівненський випадок. Мій приятель у 1990 році придбав "з рук" дефіцитний відеомагнітофон. Недешева іграшка виявилася краденою. Злодіїв спіймали. До приятеля завітала міліція, щоб вилучити речовий доказ. А в квартирі у цей час його мама перший раз у житті "жене самогонку"... Запам'ятається листопад і організаторам нью-йоркського аукціону Christi'e. Дванадцятого листопада було встановлено абсолютний світовий рекорд з продажу витворів мистецтва на відкритих торгах. Катарська шахиня Аль-Міясса-бінт-Хамад-бін Халіфа-аль Тані придбала триптих модного британського художника-гея Френсіса Бекона "Портрет Люсьєна Фрейда" за 142,4 млн. доларів США. Стартова ціна лота становила $85 млн. Тривали торги лише 6 хвилин. Завдяки цій самій Тані найдорожчою нині картиною у світі є полотно Поля Сезанна "Гравці у карти". Минулоріч за роботу французького імпресіоніста шахиня Тані заплатила приватному колекціонеру чверть мільярда доларів. До найдорожчих у світі картин належать також: "Крик" норвезького експресіоніста Едварда Мунка — $120 млн.; "Оголена, зелене листя та бюст" Пабло Пікассо — $106 млн. Ото б здивувався художник-невдаха Адольф Алоїзович, якби дізнався, що на кошти, виручені від продажу картин "художника-дегенерата", можна спорядити цілу танкову дивізію, якщо не армію. Ще один триптих Френсіса Бекона "Орієнтир канонічного ХХ століття" був куплений Романом Абрамовичем у 2008 році за $86,3 млн. На той момент це була найдорожча картина за всю 350-літню історію аукціону Сотбі. Цікаво, чим приваблює грошовиту буржуазію брутальний авангардист, про якого навіть залізна леді Маргарет Тетчер злякано сказала: "Бекон — людина, яка малює страшні картини". Є серед покупців найдорожчих у світі творів мистецтва і громадяни України. До появи на мистецькому ринку Роми Абрамовича "рекорд" належав його історичному співвітчизнику Віктору Пінчуку. $23,6 млн. заплатив зять Кучми за інсталяцію Джефа Кунса "Висяче серце". Увірвавшись на арт-ринок, Абрамович тут же поклав на лопатки Пінчука, придбавши за $33,6 млн. картину британського художника австрійсько-єврейського походження Люсьєна Фрейда "Портрет соціальної працівниці". На картині зображено сплячу оголеною керівника відділу соціальних виплат Сью Тіллі (51 рік, 126 кг). Кожен кілограм живої ваги дебелої натурниці обійшовся власнику "Челсі" у $278 тис. Портрет самого художника Люсьєна Фрейда (нащадка славетного психоаналітика Зигмунда Фрейда), написаний нащадком і тезкою знаменитого філософа XVII століття сера Френсіса Бекона, нагадаю, є найдорожчою картиною у світі (із картин, що продавались на аукціонах). Оцінювати мистецтво — справа невдячна. Як на мене, мистецтво (искусство) — це те, що зроблено "искусно", тобто майстерно. Картини художника-натураліста Люсьєна Фрейда, неперевершеного майстра психологічного портрета-карикатури, у моєму розумінні, цілком підпадають під визначення — зроблено майстерно. Інша справа — концептуаліст Джеф Кунс. Куплений Пінчуком у 2007 році концептуальний шедевр — це велике, вагою півтори тонни металеве серце червоного кольору, підвішене до стелі за допомогою тросів у вигляді гламурних золотих стрічок. Що це? Мистецтво? Гігантська валентинка? Чи політика? Пам'ятаєте, як жартував у ті часи гуморист Зеленський: "Голосуйте так, як вам велить ваше серце… Маленьке таке, червоне сердечко на білому тлі". У 1992 році у Берліні я познайомився з російським художником-концептуалістом Сергієм Воронцовим. Німецький уряд забезпечив москвича чудовою майстернею та виплачував йому творчу стипендію. Від Воронцова вимагалося небагато — ощасливлювати своєю присутністю Берлін і періодично виставлятися на різноманітних виставках. У той вечір митець виставлявся у фешенебельному передмісті Берліна. Він одягнув яскраво-червоні брудні джинси, потерту та подерту коричневу шкірянку "а ля рекетир" та довжелезний шалик зеленого кольору. Солом'яного кольору скуйовджене волосся на голові концептуаліста вже декілька днів не бачило гребінця. Щоки — червоні та неголені. Очі теж червоні від безпробудної п'янки. До майстерні заходить бездоганно та небідно одягнений у суцільно чорний одяг сусід художника — поет-анархіст із Мексики. Уважно дивиться на "богему", хитає головою та й каже: "Факен папагай". Виставлена на огляд робота Воронцова називалась "Ікона". На декілька збитих між собою дошок із необробленої сирої деревини автор приклеїв вирізку із старої, мабуть ще 60-х років, газети з намальованим оленем. У дошки було загнано декілька цвяхів. Один цвях залишився стирчати зовні. Поряд висів поламаний молоток. Запам'яталася робота ще одного концептуаліста з Росії. На підлозі порожніми гільзами від мисливських набоїв викладено слово "СТРЕЛЯЛИ". Наприкінці фуршету я запитав одну особу з нашої компанії: як тобі сучасне мистецтво? Той скопіював жест і інтонацію поета-анархіста і каже "Факен Папагай". З тих пір цей вислів оселився в мені, як папуга в клітці. З тих пір, зустрічаючи епатажно одягнену особу чи епатажно-незрозумілий твір мистецтва, я незмінно цитую мексиканського поета. Ось і зараз — дивлюсь на півтори тонни пофарбованого заліза, купленого меценатом Пінчуком за $24 млн. для духовного збагачення українського народу, і не можу стриматись: "Це Повний Папагай…"
