Рівенщина по праву може претендувати на один з найоригінальніших регіонів України. У деяких селах зберігся один з найархаїчніших промислів — бортництво, яке, на думку багатьох науковців, зникло на території Полісся ще на початку минулого століття. Використовуючи пристрої, які за назвою, формою і призначенням повністю збігаються з тими, що існували в Х-ХII століттях, рівняни й досі розводять бджіл у природних дуплах дерев — бортях. Одним з таких фахівців правічного ремесла є 71-річний Петро Бебяк із села Князівка Березнівського району.
Ремесло з діда-прадіда Незвичним, як на сьогодення, ремеслом Петро Бебяк почав займатися змалечку: — На перших порах, коли випасав корів, то заодно стеріг рої. У теплу пору від кожної бджолиної сім’ї відходить по декілька, отож треба вчасно побачити, коли такий рій вилетів і де сів, щоб одразу ж помістити його у заздалегідь підготовлену порожню борть. Коли ж трохи підріс, то батько почав мене навчати по-справжньому всього, що знав і вмів сам. Насамперед, як правильно виготовляти борті, з якого дерева, де в ній робити льоток (отвір, через який влітають і вилітають бджоли), а де должею (отвір для огляду гнізда, відбору меду); як доглядати борті, де їх слід встановлювати, щоб бджолам було якнайкраще, як вберігати їх від руйнування птахами та звіриною; як правильно доглядати і розводити бджіл, як підгодовувати їх навесні та готувати до зимівлі восени. Також мусив опанувати, як виготовляти і застосовувати ті чи інші спеціальні пристрої та інструменти. Скажімо, те ж таки лазиво (довга мотузка з дошкою і гаком), з допомогою якого можна вилізти на дерево і утримуватися там, поки пораєшся з бортю, чи зубель (кілок, загострений з одного боку та розщеплений з іншого), яким обкурюють борть. При цьому все, чого мене навчав батько, було таким самим, як і його свого часу навчали, як було сотні й сотні літ тому. Та й самі борті, або, як я на них ще кажу, вулії, в мене вже дуже старі. Найдавнішим щонайменше по кількасот літ. Бо дісталися мені від батька, а тому — від його батька, і так далі.
Кращого меду, як з борті, немає Петро Бебяк запевняє, що мед з його бортей незрівнянно кращий за той, що збирають у звичайних пасіках з так званих рамочних вуликів: — Насамперед тому, що я не використовую жодної «хімії». Все у мене натуральне. Навіть вощина природна, та, що її бджоли самі зробили. А якщо вже говорити про догляд за бджолами, то тут і іншої мови не може бути. Для прикладу, щоб порятувати бджіл від кліща, обкурюю їх не якимись хімікатами з магазину, а висушеним білим болотним багном. За словами Петра Бебяка, ще одна вагома запорука чудової якості меду з бортей те, що він «загальний». А саме, під час медоносного сезону з бортей вибирають мед не декілька разів, окремо весняний, ранньолітній, літній та осінній, а один раз — змішаний. Звідси, мовляв, смак та лікувальні якості як меду, так і заодно дарованих бджолами пилку, маточного молочка, воскових стільників і прополісу набагато кращі. — Приходить до мене одного разу жінка та скаржиться, що болі в грудях замучили, — говорить Петро Бебяк. — При цьому, каже, що пробувала лікуватися базарним медом, але не допомогло. Я ж їй дав кусок вощини з борті, поїла вона її деякий час з хлібом і одужала. І таких випадків зцілення дуже багато.
Немає зміни — немає ремесла З великим жалем Петро Бебяк говорить, що його ремеслу, улюбленій справі всього життя приходить край. З одного боку, з вирубуванням лісів бортництво занепадає само по собі, з іншого ж — ніхто зараз займатися ним не хоче. Бо справа ця хоча й надзвичайно копітка, але жодного прибутку не приносить. — Бджоли від тої хімії та промислових викидів навкруги почали сильно гинути, — бідкається бортник. — Для прикладу, за часів батька одна бджолина сім’я й до 30 років жила, а зараз від сили декілька років. Тому й меду в бортях небагато, хіба що для потреб власної сім’ї, але аж ніяк не для продажу. Хто ж із молодих захоче за таких обставин бортництвом займатися? Ось мій зять, йому 32 роки. Кажу, давай, поки живий, навчу тебе всього, що знаю і вмію, а він — ні. Воліє за краще поїхати на заробітки чи займатися якоюсь іншою справою тут на місці, але лише не бортництвом. Отож помру, так і не передавши нікому своєї справи, такої цікавої й приємної, вкрай корисної для людей. Бджоли вимруть, борті підуть на дрова, ех...
Мрія всього життя — матка-цариця Є в Петра Бебяка найзаповітніша мрія. І хоча пов’язана вона безпосередньо з бджолами, для бортника вона досі залишається нездійсненою. — Це матка над матками усіх бджіл, називають її цариця, — розповідає старенький. — Вона більша від звичайних маток, як той шершень, та й за кольором відрізняється. А ще, колись знавці стверджували, що де з’явиться така матка-цариця, де сяде, то навсібіч починає надзвичайно багато бджіл роїтися. Прагнуть вони долучитися до неї й шану свою засвідчити, дари їй свої несуть. Звісно, мені важко казати, де тут правда, а де вигадка — на жаль, не бачив я такого. Та й скільки пасічників не перепитував — також не бачили. А ось батько мій казав, що один раз бачив, ще замолоду, в лісових хащах. Я в це вірю, і мені також дуже хотілося б хоча мимохідь побачити ту матку-царицю. Але вже, вочевидь, не судилося, бо думаю, якщо вона де й водиться, то хіба що у непролазних віковічних пущах Білорусі.
