У 2014 році Богдан Отченаш потрапив під першу хвилю мобілізації в Збройні сили України. Рік керував бойовою машиною піхоти. На своїй броньованій «ластівці» побував у найгарячіших точках фронту. Бачив багато, а от розказати може мало - історії не для слабкодухих. Часом доводилося бути збирачем: забирати з поля бою частини тіл, «щоб рідним було що у труну покласти». Після ротації спав погано, але з часом минулося.
Думав побачене позаду та 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. На блокпосту Богдан отримав повістку, а в жовтні 2022 року став в однострій з прикордонниками 1 загону. На фронт військовий поїхав техніком-водієм, а став «тимчасово виконувачем обов'язків» командира застави вогневої підтримки. Був важкий вуличний бій. Групу прикордонників взяли у кільце.
– Командир зібрав нас і сказав, що потрібно виручати хлопців. Ніхто не вагався, поїхали всі, – згадує Богдан.
З техніки у прикордонників практично нічого не залишилося. Через постійні обстріли транспортні засоби було знищено, ледь тримався старий УАЗ. В машини постійно відмовляли гальма, тому за кермо сів досвідчений водій.
– Всі вирішили, що після БМП «буханка» без гальм мене не злякає. По гаражах ми знайшли ще «Жигулі». На тому і рушили, – додає прикордонник.
Побратимів відбивали з важкими втратами. Командира було поранено. Офіцерів у групі не було. Керувати довелося сержантам.
– У командира були осколкові поранення, найбільше постраждала нога. Він був на межі втрати свідомості, а бій тривав. Потрібно було керувати людьми. Сержантів було багато, але побратими довірили це мені. В мене досі болить душа за той день, – зізнається Богдан.
У бою прикордонники втратили 6 побратимів. Вийти з-під вогню не вдавалося. З неба за українськими захисниками спостерігав ворожий дрон. Мінометні обстріли не вщухали. Тоді Богдан вирішив будь-що буде і побіг до автомобіля. «Жигулі» вдалося підігнати максимально близько. До машини евакуювали пораненого командира. У той день його врятував планшет і магазин до автомата. Уламки, які могли стати смертельними, застрягли саме там.
– Не всім, на жаль, так пощастило. Від влучання гранатомета загинув наш побратим Анатолій. Ми взагалі не хотіли його брати з собою, в той день йому виповнилося 49 років, а ввечері ще й онучка народилася. Біля нього від осколкового поранення в обличчя загинув другий побратим, третьому влучило в спину. Ще трьох втратили на виході, – згадує військовий.
.jpg)
Поки командир відновлювався, керувати довелося Богдану. Каже, заступати на позиції було легше ніж відправляти туди людей. Найважчим моментом в організації було правильно спланувати переміщення. Адже саме дорога, зазвичай, калічила і забирала життя.
– 1,5 кілометра до позиції вистачало, щоб вмерти разів вісім. Під час виконання страшно, але легше. Найважче якраз оці переміщення. Ти прийшов на позицію і вже не хочеш звідти мінятися, бо може прилетіти по дорозі. Всі це знають, тому відправляти людей було великою відповідальністю. Я часто заступав сам, щоб володіти обстановкою, прораховував маршрути, а вже потім відправляв туди людей, – пояснює прикордонник.
Вихід із Бахмута Богдан запам'ятав на все життя. Каже, врятував Nissan і прізвище. Воно у прикордонника промовисте – Отченаш. А в тій ситуації без молитви було не обійтися. Близько 23:00 позицію прикордонників почали штурмувати, почався обстріл.
– У такий пізній час було видно, як вдень. З ворожої сторони почали пропускати проблискові маячки, щоб їхня група розвідки працювала. Ми вскочили в ту машину і поїхали. По дорозі закінчився омивач, а йшов дощ, була страшна грязюка, болота по коліна. Лобове скло заляпало, нічого на ходу не видно було, я відкрив вікно, наполовину виліз з машини і так поливав з фляги скло кілометрів п’ять. Грязюки наївся, а що робити. Коли доїхали до асфальту – протерли фари моїм бушлатом і поїхали далі. А на ранок нам кажуть: «Катніть ще разочок у Бахмут забрати 2 машини треба». Забрали, куди діватися, – згадує з посмішкою Отченаш.
Наразі історія здається смішною, а тоді «Отче Наш» промовляв не у відповідь на «прізвище», а читав, як молитву. Адже вдома на прикордонника чекає двоє малят і треба «виростити своїх гномиків» – це все, про що мріє прикордонник Богдан Отченаш.
.jpg)
