Про бурштин — у поезії

Дві книги — поему «Легенда про поліський бурштин» та збірку поезій «Сім нот любові і печалі» — презентувала днями читачам поетеса з Рівного Лідія Павлюк (Гольонко).

Лідію Гольонко, яка нині працює бухгалтером у гіпермаркеті «Епіцентр», рівняни переважно знають як талановитого барда. Поетеса грає на гітарі і має чудовий голос. Її запрошували на всі можливі концерти міста, області й України. Вона була учасницею фестивалю сучасної пісні «Червона рута», трьох фестивалів авторської пісні та співаної поезії «Оберіг». Про пісенну творчість Лідії Гольонко знято короткометражний документальний фільм. А її пісня «Не молились козаченьки» звучить у документальному кінофільмі «Собор». У 1992 році Лідія Гольонко видала свою першу поетичну збірку «Поріг». Після того вважала, що поезія нікому не потрібна, тому не представляла її широкому загалу. Окрім цього, тривалий час боролася з тяжкою хворобою. У цей момент прийшло й переосмислення ролі поезії в її житті. Коли одужала, Ліда Гольонко позичила чималу суму грошей і на них видала відразу дві книги. Написати про нелегальний видобуток бурштину я збиралася десять років, — розповіла Лідія Гольонко. — Адже мені ця проблема дуже близька: у моєму рідному селі Велике Вербче Сарненського району теж видобувають сонячний камінь. Втім, донедавна підступитися до написання єдиного твору ніяк не вдавалося, настільки розрізненими були думки. А коли я торік перебувала у санаторії «Червона калина», там на одному подиху у мене відразу народилася вся поема. У «Легенді про поліський бурштин», яка видається дуже доречною для театральної постановки, є все, про що писали ЗМІ: про бійку бурштинокопачів у Дубровиці, про плату «кришувальникам» цього нелегального бізнесу, про безробіття поліщуків, яке змушує ставати крадіями сонячного каменю, про біль, завданий природі нелегальними копанками. У збірці поезій «Сім нот любові і печалі» — твори Лідії Гольонко за останні два роки (старіші вірші зникли після візиту злодіїв до оселі поетеси). Тут і зворушлива «Колючка кохана» — вірш про чоловіка, який ревнує поетесу до пісень, і болюча «Неоголошена війна» — поезія про Іловайський котел, і тепла «Мамина пісня», у якій «мама тримає на руцях дитинство». Під час презентації поетеса всім книги роздаровувала. Їх навіть не вистачило усім охочим, бо у світлицю Рівненської наукової бібліотеки, незважаючи на передсвятковий вихідний, послухати вірші і пісні Лідії Гольонко прийшло чимало людей. Не було серед них тільки ні місцевих політиків, ні представників влади. Поки що придбати унікальні твори поетеси у книгарнях Рівного неможливо. В обласному комунальному підприємстві «Рівнекнига» Лідії Гольонко відмовили у реалізації її творів, мотивувавши тим, що «поезії на полицях книжкових магазинів і так вдосталь». Хоча насправді у магазинах «Рівнекниги» неможливо знайти книг справді талановитих місцевих поетів. Натомість комунальні книгарні завалені віршованими творіннями низької якості, які, зрозуміло чому, залежуються.