Моє безтурботне дитинство минало під пильним наглядом пропагандистів та агітаторів радянської епохи. Вулиці мого дитинства рясніли безліччю плакатів і транспарантів на кшталт "Партія — розум, честь і совість нашої епохи", "Слава радянській людині — будівнику комунізму!", "Партія — наш рульовий" та ін. У моїй школі у кабінеті фізики над шкільною дошкою висіло гасло-цитата: "Електрон такий же невичерпний, як і атом". Не дивно, що автором цієї тези був не професійний фізик, скажімо, Нільс Бор, а вождь світового пролетаріату Ульянов (Ленін). До сьогодні не можу збагнути, що мав на увазі колишній студент-заочник юридичного факультету.
Моє безтурботне дитинство минало під пильним наглядом пропагандистів та агітаторів радянської епохи. Вулиці мого дитинства рясніли безліччю плакатів і транспарантів на кшталт "Партія — розум, честь і совість нашої епохи", "Слава радянській людині — будівнику комунізму!", "Партія — наш рульовий" та ін. У моїй школі у кабінеті фізики над шкільною дошкою висіло гасло-цитата: "Електрон такий же невичерпний, як і атом". Не дивно, що автором цієї тези був не професійний фізик, скажімо, Нільс Бор, а вождь світового пролетаріату Ульянов (Ленін). До сьогодні не можу збагнути, що мав на увазі колишній студент-заочник юридичного факультету. Адже електрон і є частина атома. Взагалі цитату із щедрої творчої спадщини вождя при бажанні можливо дібрати для будь-якого виду діяльності. Фойє кожного другого кінотеатру Радянського Союзу прикрашали ленінські слова: "Зі всіх видів мистецтв для нас найважливішим є кіно". Щоправда, пропагандисти сором'язливо вирізали частину безсмертної фрази — "в умовах тотальної неграмотності мас". Щоб прочитати книгу чи хоча б етикетку, потрібно як мінімум знати літери та вміти їх читати по складах. Кіно таких зусиль від своїх клієнтів не вимагало. Так розпочиналась ера радянського пропагандистського кіно. За кордоном теж гав не ловили. Значних успіхів у кінопропаганді досягли нацисти. Документальні стрічки улюблениці Гітлера Лєні Ріфеншталь "Тріумф волі" та "Олімпія" є класикою світової кінодокументалістики. Історична костюмована драма 1940 року "Єврей Зюсс" режисера Файта Харлана стала предметом особливої гордості Геббельса і причиною судового переслідування режисера після поразки нацизму. Стрічка частково базувалась на архівних матеріалах. Зюсс Оппенгеймер був реальною особою — придворним фінансистом Карла Вюртенберзького. Після смерті покровителя 4 лютого 1738 року Зюсс був страчений як злочинець. Картина Харлана розповідала історію хитрого, аморального єврея, який захопив фінансову та адміністративну владу в німецькому герцогстві, всіляко пригнічував представників титульної нації, зґвалтував молоду німкеню і тому подібне. Картину переглянули 20 млн. німців. За розпорядженням Гіммлера перегляд стрічки був обов'язковим для кожного працівника СС та кожного поліцейського. Хоча Третій рейх вже давно став історією, зрештою, як і Радянський Союз, попит на художньо оформлену пропаганду залишився. Цікавим різновидом сучасної кінопропаганди є картини з вдало замаскованим ідейним посиланням. Такою є, наприклад, картина "Высоцкий. Спасибо, что живой", що вийшла на екрани напередодні президентських виборів у РФ. Насправді головним героєм цієї стрічки є зовсім не Висоцький. Справжній герой — Путін. Точніше, білявий із залисинами полковник КДБ. Сюжет обертається саме навколо нього. Він жорсткий, але справедливий, професійний, порядний, рішучий, розумний, вміє миттєво оцінити ситуацію, хороший організатор. Полковник перебуває в чудовій спортивній формі — здатен психологічно, а при необхідності і фізично вплинути на опонента. Йому притаманне поняття честі, заради цього він може пожертвувати кар'єрою. Він — супергерой. А немічний Висоцький — лише фон, на якому майбутні виборці мають впізнати майбутнього президента. Рівняни пам'ятають нещодавній ґвалт довкола російської комерційно-пропагандистської стрічки "Матч". Однак подібні інциденти з вимогою заборонити іноземну стрічку траплялися і в Європі. Зокрема, у 2006 році уряди деяких німецьких земель звернулися до кінопрокатних компаній з вимогою зняти з прокату турецьку військову драму "Вовча долина. Ірак". Центральна Рада єврейських громад Німеччини заявила, що фільм розпалює антисемітизм, розколює різні культури та сприяє радикалізації турецької молоді. Анкара тим часом назвала цю стрічку історичною подією у житті країни. Турки акцентували увагу на тому, що фільм знято за реальними подіями, які відбувалися у 2004 році під час війни в Іраку. Американські морпєхи, виконуючи бойове завдання на півночі Іраку, здійснили напад на один із блокпостів турецької армії. Вони обеззброїли союзників і поводилися презирливо та зверхньо. Крім того, представники демократичного світу, виконуючи злочинний наказ свого командира, нападають на весільну процесію. Вбивають нареченого та декого з гостей, у тому числі дитину. Знущаються над нареченою. Висаджують у повітря мінарет. Вбивають мусульман у мечеті. Лікар-єврей (доктор Менгеле навпаки) відбирає серед полонених потенційних донорів, у яких будуть видалені органи, необхідні для хворих ізраїльтян та американців. На думку авторів картини, саме християнство є більш нетерпимою вірою, а іслам — релігія злагоди і миру. Здається, не бачити туркам із таким "кіном" Євросоюзу як власних вух…
