Усю пострадянську естраду можна поділити на три умовні групи. Перша — це популярні виконавці, творчість яких розрахована на мільйони, а різниця між ними — у вмінні співати та бути відвертим. Друга група — це рок-музиканти вісімдесятих-дев’яностих, які зараз стали «попсовішими» та більш комерційними. А є третя, зовсім мізерна купка музикантів, яким плювати на ввесь цей шоу-бізнес і взагалі на всіх. Єгор Лєтов якраз із таких.
П’ятниця, 31 жовтня. Вечір. Майданчик біля міського Будинку культури. Близько дев’ятнадцятої збираються купки молодих людей неформальної зовнішності. Відносна тиша переривається вигуком одного з натовпу: «Панкі, хой». Далі хтось надриваючись горланить: «Всё идёт по плану-у-у-у», пісню підхоплюють інші фанати, котрі прийшли вперше побачити живу легенду Єгора Лєтова. Натовп поступово, ставши одним цілим, сунеться в Будинок культури. За кілька хвилин вони почують його. А спочатку змушені слухати місцевих «розігрівачів» «Вовчі ягоди». Хлопці, які доклали багато зусиль до організації концерту, грають драйвово та непогано. Публіці, певне, подобається. Але поступово в залі лунає: «Лєтова давай», а тому зловживати довірою панків не варто. Рівняни йдуть, а замість них на сцену виходить Єгор. Зал вже шаленіє. Дуже помітно, що Лєтов «чуть-чуть» перебрав «допінгової» дози спиртного. Вмикнувши інструменти, музиканти «ГО» починають грати, а Лєтов видає щось схоже на спів. Власне, вокал Лєтова більше нагадує шаманічні промовляння під рок-н-рол, які час від часу (певне, в момент забуття слів) перериваються демонічним реготом. Тексту розібрати неможливо, хоча саме слова пісень у творчості омського колективу відіграють дуже важливу роль. Публіці на це начхати, вона слова знає краще за самого співака, що наочно й демонструє. Публіці потрібен драйв — Лєтов це знає й намагається виплеснути в зал всю свою енергію. Від неї перші ряди фанатів просто божеволіють, а охорона несамовито намагається це божевілля стримувати, від чого зі стелі починає сипатися штукатурка. Це означає, що концерт вдався. Не зупиняючись і не відпочиваючи, Єгор Лєтов доспівує свої «Дурачок» і «Всё идёт по плану», прощається та йде. Панки декілька хвилин кричать «ще давай», потім збирають з підлоги розкидані речі, знову нагадують, що все йде «по плану», і нарешті розходяться. Будинок культури, здається, стоїть. Добре. Власне, це була для Рівного подія. Музиканти з почесним званням «культові» до нас їздять нечасто, а тусовки, коли збираються неформали з усього заходу держави, відбуваються ще рідше. Декому Лєтов не сподобався — нетверезий, не співав, ще чогось не робив. А дехто залишився щасливим, адже знав, що йде за зарядом енергії на найбільш неординарного та одного з найталановитіших альтернативних музикантів російської культури. І плювати на все інше.
