Ранок 21-го

577 0

Ми у соцмережах:

Ранок 21-го

Це було в серпні 1991-го. У понеділок 19-го ми дізналися що у Москві відбувся державний переворот, до влади прийшов так званий ГКЧП, який оголосив про впровадження надзвичайного стану «в отельних мєстностях СССР». Всі були розгублені і не знали що робити. Я маю на увазі тих, хто хоч трохи цікавився політичним життям. Бо були й такі, що і не помітили того ГКЧП порсаючись на городі, загоряючи на морі чи на дачній ділянці.

 У кожні квартирі, у кожному кабінеті незчисленних радянських контор стояв тоді «брехунець» у вигляді репродуктора, під’єнаного до провідного радіо. Інших джерел інформації крім телевізора з двома-трьома радянськими програмами тоді не було. Хіба що знайти на коротких хвилях радіоприймача «Голос Америки» чи на довгих - польське радіо. Я тоді пробив через міську раду (був тоді депутатом) дозвіл врізатися три рази на тиждень у той брехунець на півгодини зранку через радіотрансляційний центр на нинішній вулиці Чорновола (тепер там магазин мобільних додатків). Тож крізь офіційну програму московського та київського радянського радіо тричі на тиждень влазив голос Несенюка, який молов що йому заманеться, крутив музику яку хотів, давав слово кому забажає, словом такий собі острівець повної свободи у радянському ще інформаційному просторі. Нагадаю, що жодного інтернету тоді не було ще й близько, а примітивних комп’ютерів були одиниці.

Отож, московське радіо говорило голосом ГКЧП, який обіцяв згорнути усі надані Горбачовим свободи, українське радіо мимрило про збирання врожаїв, а мені слід було вирішувати з чим виходити в ефір вранці 21 серпня. Ту програму ми з Миколою Кульчинським готували півтори доби, записуючи засідання міськвиконкому, який засудив ГКЧП, задаючи запитання місцевим політикам, які цей ГКЧП теж засудили, записавши фрагмент малочисельного мітингу на захист свободи на центральному майдані Рівного. Я тоді теж виступив на мітингу вперше і востаннє в житті. І виглядав, зізнаюся, досить жалюгідно у порівнянні з тими, хто з цих мітингів вже третій рік не вилазив – кожному своє!

Врешті ми зібралися на студії у Володі Наливайка і всю ніч монтували записане аби влізти у тридцять відведених хвилин. Ми розуміли, що влада наша у місті хитка – армія, міліція, КГБ були радянськими і підпорядковувались Москві. І закрити нашу свободу могли за кілька хвилин. Всі сподівалися на Леоніда Кравчука, який тоді був комуністом і очолював Верховну раду УРСР, чекали його виступу. Переляканий Кравчук виліз нарешті по обіді 20 серпня у телевізор і сказав що «сталося те, що сталося». Крапка.

Ніхто тої ночі не знав чим все закінчиться. У Москву зайшли танки. Все зависло на волосині. Рано вранці ми закінчили монтаж. Я відправив Миколу відпочивати, а сам вирушив з записом програми до згаданого вище трансляційного центру. Увімкнув трансляцію, перевірив чи все звучить нормально і… пішов спати бо вже валився з ніг. Мама жила поруч тож я заснув у неї вдома і проспав до обіду.

Прикинувшись увімкнув той самий брехунець, з якого московський диктор радісно повідомив, що ГКЧП повалено і законність поновлена. Вже потім було 24 серпня, заборона комуністичної партії, оголошення Незалежності… А я на все життя запам’ятав той ранок 21-го, коли ліг спати ще при диктатурі, а прокинувся вже при свободі.

Вже скоро шість місяців я засинаю з надією почути зранку дізнаюся що війну закінчено і ми перемогли! Знаю, що так не буде, та й сон у мене вже не той. Але все одно мрія про повторення ранку 21 серпня 1991-го мене чомусь не полишає…

Микола Несенюк


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також