Допоки Україна лисицею кружляє між Росією та Європою, Рівне в переддень Покрови, як ніколи, стало ближчим до Японії. Я не жартую. Саме в тій далекій країні існує методика написання історії через родовід родини. Наші музейники обрали саме такий феноменальний хід.
Допоки Україна лисицею кружляє між Росією та Європою, Рівне в переддень Покрови, як ніколи, стало ближчим до Японії. Я не жартую. Саме в тій далекій країні існує методика написання історії через родовід родини. Наші музейники обрали саме такий феноменальний хід. У тісненький залі обласного краєзнавчого музею відбулись перші краєзнавчі читання «Згадаймо разом». Ініціатива запросити старожилів Рівного, поділитись історіями своїх сімей належала невгамовним Аллі Українець та Галині Данильчук. Маленькі стенди з родинними реліквіями аж ніяк не відповідали тій клопіткій ручній роботі музейних працівників, яка була проведена до того як... І це ЯК вийшло на славу. Ділитися своїми спогадами були запрошені нащадки родів Кулішів, Квашенків, Жилінських, Куліїв, Негребецьких, Андрєєвих, Лукашевичів, Листопадів, Дзіваків та Матковських. Прізвища знані у місті, проте яка різна історія. Незважаючи на полярні світоглядні позиції, старійшини міста демонстрували зразки великого поняття «толерантність співіснування», поваги і любові одне до одного. На рівні простих людей, мир і добросусідство — це не задекларовані дипломатичні фрази. Це основа розвитку кожного містечка. До речі, в своїх спогадах донька викладача Рівенської гімназії, поета Куліша згадувала, як щонеділі барон фон Штейнгель практикував обіди з інтелігенцією села Городок. Власник маєтку умів радитися з мудрими, як жити далі, дослухався до порад і сприймав ініціативи. Може, доцільно міській владі перейняти такий досвід. Чи слабо?
