Диспетчер залізничної станції Здолбунів по гучномовцю оголосила прибуття електропоїзда і переважна більшість пасажирів, які очікували на платформі, кинулися наввипередки до вагонів. Втім, потрапити всередину пощастило не всім. Миловидні жінки у синій формі провідників, із червоними пов’язками на рукавах, пропускали лише тих, хто мав квитки на проїзд. Решті доводилось повертатись до залізничних кас. З цього розпочалось моє знайомство з роботою залізничників та працівників лінійного відділу міліції під час місячника боротьби з безквитковими пасажирами.
Сто доларів для провідників Володимир Царук 22 роки працює у лінійному відділі міліції, мало не щодня доводиться йому втручатись у конфлікти між пасажирами та ревізорами або ж провідниками. Каже, що зазвичай ініціаторами конфліктів стають люди, які цілком спроможні заплатити за проїзд. Особливо запам’ятався Володимиру Царуку такий випадок: — Якось довелося стежити за порядком у приміському поїзді Сарненського напрямку. Ревізори разом із провідниками, як завжди пішли на перевірку, а вже за кілька хвилин викликали мене по рації. Один із пасажирів відмовлявся платити за проїзд. Коли ж провідники почали наполягати, він почав їх ображати і погрожувати судом. Коли я втрутився у ситуацію, він ніби погодився заплатити за проїзд, щоправда, дістав із кишені стодоларову купюру і запропонував видати йому квиток і здачу за курсом. Звичайно, валюту в нього ніхто не взяв. «Ображений» пасажир таки звернувся до суду і привів як свідків інциденту у вагоні якихось бабусь. Щоправда, під час слухань виявилось, що тих жінок не було тоді, вони так і не змогли дати вичерпної відповіді на запитання судді. Отож справу було закрито.
Волоцюги — теж пасажири Поки міліціонер ділився своїми спогадами, електропоїзд проїхав кілька станцій, тож час було вже йти на перевірку. Брудні, смердючі і обпльовані вагони електрички… На стінах тамбура — надписи з нецензурними словами і передвиборчими гаслами. — Вагони постійно прибирають, — напевно, помітивши вираз мого обличчя від побаченого, сказала одна з провідниць. — Щоправда, це не допомагає. Такий вже у нас контингент пасажирів, які не можуть спокійно проїхати, щоб не насмітити чи щось не зламати. ...При вході у вагон на крайній лавочці сидів середніх років чоловік, зовні схожий на волоцюгу, від смороду від нього морщились сусідні пасажири. Коли ми поцікавилися його квитком, чоловік, просльозившись, почав нарікати на життя: — У мене зламана щелепа. Їду я на операцію в Дубно. Грошей немає, а в тамбурі стояти дуже холодно. Після того, як пасажир відмовився показати міліціонеру свої документи, його попросили вийти з вагона, а на наступній станції залишити поїзд. На що чоловік почав знову скаржитися на своє здоров’я, погане життя і владу, яка неспроможна його забезпечити. — З одного боку, шкода таких людей, — каже Володимир Царук, — але ми змушені їх висаджувати з поїзда. Хтозна чим той волоцюга хворіє. Може, в нього туберкульоз чи ще якась зараза. Ми не маємо права ставити під загрозу здоров’я інших пасажирів. …Невдовзі волоцюгу ми знову зустріли в одному з вагонів із простягнутою рукою. Він просив пасажирів допомогти йому на складну операцію.
Пенсіонери-порушники Наступним, у кого ми попросили показати квиток, був пенсіонер. Він дістав зі своєї кишені загорнуте в пакетик пом’яте і пожовкле від часу пенсійне посвідчення, на фотографії якого ледве можна було розібрати контури обличчя. — Звичайно, зважаючи на похилий вік цієї людини, добре, що його пенсійне посвідчення взагалі збереглося, — каже ревізор Олексій Кравчук.— Але воно, зважаючи на нерозбірливість фотографії і печатки, не може вважатися документом. До того ж, пасажир не має так званого нульового квитка. Це зауваження обурило дідуся і він за якусь мить дістав квиток, щоправда, придбаний ще кілька місяців тому. — Такі порушення, — зізнався пан Кравчук, — зустрічаються майже з кожним пенсіонером. Вони візьмуть один раз «нульовий» квиток, а потім кілька місяців з ним їздять. Ревізор викликав по рації одну з провідниць, яка й видала пенсіонеру новий квиток.
«Супермаркет» на колесах В одному з наступних вагонів ми зустріли жінку, яка, хитаючись у такт руху поїзда, йшла, тримаючи в руках дві курточки ще радянського зразка. На зауваження міліціонера, що торгівля у вагонах поїзда заборонена, жінка виправдовувалась: — Ну, подумаєш, пройшлася з двома курточками по вагонах, їх же у мене ніхто не купив. Ревізор порадив підприємливій бабці торгувати на ринку. А тим часом до вагона увійшла інша — значно молодша, у потертій джинсовій курточці і засмальцьованою сумкою в руках. Цього разу пасажирам пропонувалися прохолоджувальні напої. Побачивши ревізорів, жінка запевнила: торгівлю вона згортає і на наступній станції обов’язково вийде. Й справді, тільки-но двері відчинилися, як жінка вийшла, а потім похапцем перебігла до іншого вагона і знову почала продавати газовану воду. Розмова з порушницею завершилась тим, що жінка розплакалась і почала благати: — Двоє малих дітей сидять вдома без шматка хліба. Мене ж відправили з підприємства у відпустку за власний рахунок, тож змушена бігати, щоб хоча б якось їх прогодувати. Не повідомляйте про це на підприємство, а то взагалі звільнять… — Взимку торговельників у вагонах не дуже багато, — розповідає Олексій Кравчук. — Натомість влітку проходу від них немає. Пропонують усе — починаючи від напоїв і закінчуючи голками, нитками та ножицями. Суто по-людськи їх можна зрозуміти — іншого виходу, щоб заробити на шматок хліба, вони не мають. Але ж ми не маємо права дозволяти їм торгувати в поїздах, бо ж діяльність незаконна, та й хто знає якої якості той товар. Як зазначив ревізор, це далеко не повний перелік тих проблем, з якими щодня доводиться зустрічатися залізничникам. І навряд чи ситуація може змінитися на краще, поки не зміниться психологія пасажирів.
