На Дубенщині проживає сім’я з Бахмута, яка надавала прихисток українським військовослужбовцям.
Про це повідомив голова Дубенської районної державної адміністрації Всеволод Пекарський.
Подружжя Марини і Віталія Волкових уже півроку проживають на Дубенщині. До цього вони мешкали в селищі Красна Гора поблизу Бахмута. Марина працювала в місцевій школі, Віталій займався покрівельними роботами. Разом вони виховують п’ятьох дітей, віком 9-14 років. До Бахмута Волкові переїхали у 2014 році з окупованого Шахтарська.
«Ми тільки завершили влаштовувати побут, зробили ремонти, виплатили кредити за техніку. Діти ходили в школу, ми працювали. Завели домашнє господарство, - розповідає Марина, - і тут настало 24 лютого 2022 року. Разом прийняли рішення залишились у селищі, сподівались на швидке завершення війни».
Перші місяці повномасштабного вторгнення родина залишалася в місті та намагалася всіляко допомагати українським захисникам.
Одного разу Марина побачила наших воїнів, які роззувшись сушили взуття на сонці. Вони запитали чи можна десь пожити, адже без дозволу господарів наші хлопці в будинки на заселялись. Жінка відразу вирішила поселити їх у будинку своєї тітки, який пустував. Так і почалася їх дружба з українськими солдатами – Волкові шукати місця для ночівлі, готували їжу, допомагали прокладати маршрути для виконання бойових завдань. За кілька місяців їм вдалось дати прихисток для майже сотні військовослужбовців.
«Ми ж хотіли, щоб хлопцям було тепло і ситно. Нашу ініціативу підтримували родичі і сусіди, допомагали всім селищем. Це найменше, що ми могли для них зробити», - поділився Віталій.
Коли ж містечко зазнало сильних руйнувань і щоденних обстрілів сім’ї довелось евакуюватись. Тут їм допомогли військовослужбовці з міста Рівне Василь та Ігор. Саме вони знайшли волонтерів, які погодились вивезти родину із зони активних бойових дій.
«Ми не знаємо їх посад і прізвищ, але може вони це читатимуть – нехай знають, що ми щиро вдячні і у нас все добре. Бажаємо їм живими та неушкодженими повернутися додому», - кажуть Віталій та Марина.
Нині ж подружжя Волкових мешкає у Привільненській громаді, діти навчаються дистанційно у своїх школах, поступово облаштовують побут. Кажуть, що їм тут добре та спокійно, найбільше ж шкодують, що залишили вдома свою корівку.
