Рівненський лікар розповів, наскільки важливо підтримувати хворих

526 0

Ми у соцмережах:

Рівненський лікар розповів, наскільки важливо підтримувати хворих

Лікар-анестезіолог з Рівного Павло Сільковський, який працює в обласній дитячій лікарні і стоматологічній клініці, розповів цікаву історію.

 Як він пише у Facebook, надзвичайно важливо підтримувати хворих:

- Чергую якось в лікарні. Все так спокійно, нічого особливого. 2 година ночі, хочеться спати. І тут виклик: поступає дитина з апендицитом, потрібно оперувати. В палаті стривожена мама і заплаканий наляканий хлопчик, орієнтовно першокласник. При появі нового лікаря мимоволі групується в очікуванні чергового натискання на живіт і чергових приступів болю.

Присідаю поряд. Спілкуюся з пацієнтом, з мамою. Дізнаюся все, що потрібно. Здається, вони трошки заспокоїлись. Але, можливо, це лише здається. В ході розмови про симптоми хвороби дізнаюся і про те, що тато дитини в АТО, що мама переживає і за сина, і чоловіка. І що це викликає ще більшу тривогу. Спілкуємось ще трохи про ситуацію в країні.

Потім операційна, операція і успішне видалення запаленого хробакоподібного відростка. Нормальний штучний сон у дитини і подальше благополучне просинання. Під час чергового післяопераційного огляду в мою кишеню падає якась там кількість українських банкнот. Це мама така вдячна за пророблену роботу. Не розглядаючи скільки там, все дістаю із кишені і віддаю назад. Не тому, що я такий неприйнятний до подарунків чи чайових, як би це толерантніше сказати. А тому, що як можу скористатися цими чайовими, коли її чоловік оберігає мій спокій десь там у землянках і окопах?

Порозумілися. Нормально спілкуємося далі. Хлопчик одужав і швидко виписався. І все ніби забулося. Пройшло кілька тижнів. І в якийсь день мене знову покликали. За дверима відділення зустрічаю знайому вже маму і хлопчика. В їхніх руках - запакований згорток. А щоб ви були здорові! Це вже навіщо?! Уже ж ніби проговорили це, порозумілися і пішли далі.

Коли ми лежали в палаті, починає мама, - і я була дуже стривожена за лікарів, з якими зустрінуся, за дитину і чоловіка, який зараз далеко, і коли прийшли Ви і почали спілкуватися з сином, а потім погладили його по голівці, то я пройнялася такою вдячністю і довірою, що мушу хоч якось віддячити. Це заспокоїло і мене, і синочка, і тата, який би теж гладив його по голівці, якби був поряд. І роль якого взяли на себе Ви. Тому, будь ласка, таки прийміть цей подарунок!

І я такий стою і слухаю. Серйозно? Це про мене? Я справді гладив його по голові? Та ладно! Я цього зовсім не пам‘ятаю! Ні, я розумію, що це можливо. У самого дома п‘ятеро і намагаюся чи не щодень пригортати їх до себе і гладити. Але це така дрібничка, на яку навіть уваги не звернув. І про яку зовсім, зовсім не пам‘ятаю. Але яка стала такою допоміжною в нашій комунікації.

З дрібничок, кажуть, складається наше життя. І, можливо, така дрібничка комусь в пригоді стане. Якщо загалом вчитися і практикувати людяність. Як у тій приказці: коли проходиш біля дружини, обійми її. Ти ж все-одно проходиш поряд, а їй приємно.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також