Рівненський професор брав участь у великій битві за Донбас

6818 0

Ми у соцмережах:

Рівненський професор брав участь у великій битві за Донбас

Рівненський професор з РДГУ Максим Гон з перших днів війни захищає Україну на Донбасі.

 Тому розповів для «Forward», що мав професорську «бронь» від мобілізації, проте совість не дозволила йому її використати.

У лютому, на першому тижні конфлікту, армія посадила його на потяг до Дніпра, а звідти той поїхав автобусом на фронт на Донбас для участі в бойових діях.
Політолог з нетерпінням чекає того дня, коли зможе повернутися до викладацької діяльності та наукової діяльності — Гон є автором кількох книг і понад 200 статей.

Чому ви пішли в армію, коли могли залишитися в безпеці?

- Не один десяток років я навчав студентів, що таке громадянський обов'язок. Для мене ці слова щось значать. Ми повинні відстоювати своє право на свободу в широкому сенсі цього слова. Українці не хочуть знову ставати внутрішньою колонією Російської імперії. Ми не хочемо повертатися до тоталітарного суспільства, яким є сучасна Росія.

Також я вважаю, що першими повинні йти воювати ті з нас, хто вже посивів, а не хлопці, які тільки починають жити своїм життям.


Що ваша родина думала про ваше рішення йти на війну?

- Дружина підтримала моє рішення. Моя донька напередодні вторгнення полетіла з чоловіком у відпустку до Єгипту, а потім опинилася біженкою в Польщі.
Ми не хотіли хвилювати нашу доньку, тому не були з нею відвертими. Їй сказали, що я волонтер і завжди перебуваю в дорозі, тому до мене так важко додзвонитися. Це тривало деякий час. Зрештою моя дружина розповіла нашій дочці правду. Незважаючи на всі страхи, моя родина розуміє, що це було правильно.


Яким було твоє дитинство? Як це було рости євреєм в Україні?

- Я виріс наприкінці 1960-х — на початку 1970-х. Ми з братом народилися в західноукраїнському місті Івано-Франківську, а закінчили середню школу в сусідньому Рівному.

Ми виросли у світі книжок — у нашому домі була величезна бібліотека. В іншому наше дитинство було досить типовим: школа, спорт, музичні заняття.
Але я не мав досвіду з іудаїзмом. Мої батьки, виховані за радянської влади, обоє були атеїстами.

Проте я усвідомлював, що я єврей. Мій батько пояснив мені це, коли я навчався в старших класах, коли показував книжку про Нюрнберзький процес. Була частина, в якій розповідалося про розстріл євреїв у місті Дубно, неподалік Рівного.

Пам’ятаю, брат дорікав мені, коли дізнався, що я соромлюсь свого єврейського коріння. Але я не керувався заповідями іудаїзму і залишаюся поза світом релігії. Мої батьки не дали нам єврейської освіти, і радянська система теж.

По правді кажучи, моя єврейська приналежність далеко не є визначальним фактором у моїх рішеннях і діях. Я серед тих, хто протистоїть агресору, бо хочу простого: щоб моя донька, рідні, громадяни України як нація жили в демократичному суспільстві. Ми, євреї і не євреї, всі об’єдналися в захисті нашої батьківщини від терористичної держави за право мати майбутнє як незалежна нація.


Ви стикалися з антисемітизмом?

- Коли я був молодшим, за радянських часів, я служив у російській армії, і відчував упередження, тому що я був євреєм. Таке упередження, коли я був молодшим, змусив мене не хотіти виявляти, що я єврей.

Я розповім вам кумедну історію з часів, коли я був у радянській армії. Одного разу я сидів у курилці з іншим євреєм Сашком Губерманом. Приходять двоє хлопців із Середньої Азії, звертаються до нас і кажуть: «Хлопці, ми чули, що в нашій частині служать два євреї. Як виглядають євреї? Де їх можна знайти?»


Що б ви хотіли, щоб люди за межами України знали про війну?

- Демократичний світ має знати про агресію Росії проти суверенної української держави. Вони повинні знати про численні військові злочини Росії та про те, як Росія здійснює геноцид проти народу України. Я міг би продовжувати, але європейці та американці повинні розуміти, що російський президент Володимир Путін прагне відновити радянську імперію, яка буде загрожувати всім.

Ви добре споряджені та забезпечені?

- Військову форму і автомат отримав у день мобілізації. З деякою затримкою я отримав шолом, бронежилет і аптечку.

Чи втрачали ви друзів на війні?

- На щастя, ні. Але двоє з них важко поранені.

Скільки ви будете на фронті?

- Сподіваюся, до кінця війни. Піду з фронту раніше, якщо буду пораненим або вбитим. Але плани на післявоєнне майбутнє в мене все ж є. Планую повернутися до Рівненського університету, де очолював кафедру політології, а останнім часом викладав на кафедрі всесвітньої історії.

Я глибоко вірю, що мені ще є що сказати молоді. Я також хочу написати книгу про те, що я побачив на війні, і поділитися своїм досвідом.


Як ви ставитеся до президента України Володимира Зеленського? Що для вас означає те, що він єврей?

- За великим рахунком нічого. Мені не подобалися його популістські гасла під час президентської кампанії. Я за нього не голосував. Але його перемога означала, що українське суспільство досягло такого рівня демократії, коли воно могло підтримати будь-якого кандидата, незалежно від його походження чи віросповідання.

У Зеленського зараз величезна підтримка. Побачимо, як буде розвиватися його політична кар'єра. Від цього значною мірою залежатиме імідж євреїв у сучасній Україні.


Ви ніколи не думали піти з фронту?

- Чесно кажучи, так. І фізична, і психологічна втома взяли своє. Масштаби артилерійських і ракетних обстрілів на Донбасі ще не суттєво зменшилися, а перспектива загинути або залишитися інвалідом лякає.

Але якби я пішов, моє місце мав би зайняти хтось інший. Йому теж буде нелегко, і вдома його чекатимуть рідні, як і мої. Тому я не йду з передової.


Що б ви сказали молодим людям, які уникли призову?

- За моїм спостереженням, середній вік солдатів української армії – від 35 до 40 років, хоча воює і багато молодих людей. Звичайно, в Україні є ті, хто ховається і ухиляється від призову.

Я б звернувся до їхньої совісті. Рано чи пізно їм доведеться запитати себе, чому вони не пішли в армію і не захистили 350 українських дітей, які вже загинули на цій війні, та інших, кому довелося пережити жахіття окупації, бомбардувань і обстрілів. Ухилятися від призову – питання моральне, а не прийнятний вибір для переважної більшості молоді України.


Чого вас навчив час на фронті?

- Я знаю сенс людського життя. Я також знаю — хоча це здається малоймовірним для когось із моєї професії — як спати в спальному мішку на землі та багато інших навичок, які ви отримуєте в армії.

Ця війна також навчила всіх нас, що незалежність – це не просто слово зі словника. Незалежність є необхідною для того, щоб українці, з їх численними етнічними групами та різними віросповіданнями, належали до своїх громад. Серед них, звісно, євреї.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також