Завтра, 30 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному прощатимуться із Олександром Куликом та Владиславом Гудачеком.
Як повідомляє міська рада, хлопці жили у сусідних будинках та разом загинули на Донбасі.
26-річний Олександр Кулик — один з трьох братів у сім’ї. Народився на Катерини — 7 грудня. Мабуть, день народження вплинув на хлопця, пригадує мама Людмила, бо змалечку був дуже дрібненьким, ніжним, наче дівчинка... Із дитинства захоплювався книжками, просто “ковтав” одну за одною, тож вчителі у рідній 27 школі називали його маленьким професором.
Та така мініатюрність зовсім не підходила характеру хлопця, тож захопився спортом, бойовим гопаком і виростив із себе справжнього українського дуба...
Після закінчення школи з відзнакою запальний та затятий хлопець вступив у Львів на економічний. Але не міг спокійно спостерігати за подіями, тож не маючи й 18 років долучився до Правого сектору й добровольцем вирушив на Схід. А вже у 2018 році підписав контракт на військову службу.
Відтоді, пригадує мама, хлопець постійно був у гарячих точках нашої країни. І був до того готовим, за роки пройшов навчання у всіх можливих курсах — з виживання, тактичної медицини та інше. А щире серце прагнуло закрити собою, захистити від біди цілий світ. Навіть просив рідних, якщо з ним щось трапиться, віддати його органи для трансплантації, аби навіть після смерті допомагати людям, врятувати іще хоча б одне життя...
“Моя наречена — Україна,” — віджартовувався Олександр, коли батьки запитували про одруження. Але не судилося...
“На Великдень питаю його, чи покропив їх батюшка, а він мені: ”Русня нас кропить, але і ми їх теж!” Він мав такі гени, що не міг не боротися, мусив завжди перемагати, прагнув справедливості, мабуть, тому так рано згорів...” - каже мама Героя.
А ще пригадує, як після страшної звістки на вікно прилетів голуб. Каже, відчула, що то душа Сашка прилетіла додому...
У скорботі батьки, у скорботі і двоє братів Олександра — один із них вже захищає нашу країну, а найменший готується її боронити...
Поховають Олександра Кулика у Дубно, на малій батьківщині його матері...
Владиславу Гудачеку 16 квітня виповнився 21 рік, а вже 25-го його серце назавжди зупинилося...
Єдиний син пані Марії із дитинства мріяв стати військовим. Якщо хлопчики-однолітки захоплювалися машинками, то Владик завжди із зацікавленням вивчав солдатиків та все, що стосується військової справи.
“Це було дивно для нас, бо ж у сім’ї нікого з військових не було. Але Владик так того хотів. Він прочитав чимало енциклопедій, дуже любив історію. У школі, як починав відповідати на уроках, то іншим дітям і слова не давав вставити, так багато знав і хотів розказати,” - пригадує мама.
Тож, закінчивши 9 класів у 27 школі, продовжив навчання у військовому закладі — Осрозькому ліцеї із посиленою військово-фізичною підготовкою. Далі вирішив продовжити навчання в академії у Одесі.
Значну частину життя Владислава займав спорт. У шкільні роки займався плаванням, мав перший дорослий розряд. За тим додалися ще й бокс, футбол, кросфіт...
Владислав завжди не мав вільного часу, багато вчився, займався спортом, йшов до свої мети. І ніколи не скаржився, не нарікав. Мама пригадує, що вкрай рідко під час навчання від сина доводилось чути, що йому важко. І завжди за цим слідувало: “Але нічого, я все витримаю!”
“Казав мені: в 20 став лейтенантом, то в 40 зможе стати генералом. Я йому відповідаю, що, сину, то неможливо. А він мені: мамо, немає нічого неможливого!” - пригадує мама Героя.
Сміливий, добрий і порядний Владислав до останнього йшов за своїм покликанням, за своєю мрією. І тепер захищатиме нас усіх в ангельському війську...
Поховають Владислава Гудачека у Рівному на алеї Героїв на кладовищі “Нове”...
