Із 2001 року Рівненським обласним протитуберкульозним диспансером керував Ростислав Рожанський. 28 березня з п. Рожанським закінчився контракт, і подавати документи на наступний конкурс лікар не хоче. Каже, що «не може знищувати те, що будував багато років» — мережу протитуберкульозних закладів в області, які планують з часом закрити.
Конкурс на посаду головного лікаря обласного тубдиспансеру, що на вулиці Дворецькій у Рівному, оголосили цього тижня, щоб до наступної сесії облради у травні конкурсна комісія визначилася з новим керівником закладу.
А головний лікар обласного протитуберкульозного диспансеру не лише керує цим закладом, а й паралельно займає посаду генерального директора Рівненського обласного державного територіально-медичного об’єднання «Фтизіатрія», до якого входять усі протитуберкульозні заклади області.
На сьогодні це, окрім обласного тубдиспансеру, туберкульозні лікарні у Зірному Березнівського району, Острожці Млинівського району, Страшеві Сарненського району, а також дитячий туберкульозний санаторій у Новоставі Рівненського району та туберкульозний санаторій у Костополі.
Виконує обов’язки керівника диспансеру та гендиректора «Фтизіатрії» наразі Віктор Коваль, заступник з організаційно-методичної та наукової роботи.
Ростислав Рожанський зазначає, що подавати документи на конкурс не буде, проте працювати у диспансері на посаді лікаря не проти. Чому відмовляється від боротьби за керівну посаду — говорить так:
— Не хочу подавати документи, бо не можу займатися знищенням того, що так багато років будував.
Я не розділяю точку зору щодо нових технологій лікування. Вважаю, що нам не варто переймати європейську систему, адже в Європі — 4-5 хворих на туберкульоз на 100 тис. населення.
У нас інші реалії та менталітет людей. Не можна передавати лікування хворих на туберкульоз на амбулаторне лікування, тобто перекинути їх на сімейного лікаря. Це взагалі нонсенс.
Захворюваність загалом зменшується, але ефект амбулаторного лікування стає від’ємним. На сьогодні ми у диспансері проводимо знебацилення хворих.
Фактично, лікуємо 2-2,5 місяця і передаємо на амбулаторне лікування сімейним лікарям чи волонтерам. А за сім-вісім місяців ці пацієнти повертаються до нас помирати.
Ви ж розумієте, який контингент переважно хворіє на туберкульоз. Як тільки хворі починають почуватися краще, забувають регулярно приймати препарати.
У нас було відділення на 90 ліжок, в яке ми переводили знебацилених хворих і доліковували їх. Бо ж хоч хворий і не може заразити інших, у нього залишається активна форма туберкульозу.
За новими методиками, ми три року тому це відділення закрили, бо це «нераціонально і витратно». Думаю, що свого часу повернуться до методики доліковування активного туберкульозу в лікарнях. Хіба в країні стануть хороші соціально-побутові умови, тоді можна відправляти і на амбулаторне лікування.
Зараз же говорять про оптимізацію. Є проект реформування фтизіатричної служби, який з’явився у травні минулого року. Уляна Супрун поки що його не підписала, але він передбачає створення єдиного фтизіопульмонологічного центру в області, який об’єднає всі лікарні й санаторії, щоб потім центр їх оптимізував, тобто закрив.
Залишиться тільки 130 ліжок при самому центрі. Туберкульозних санаторіїв у цій програмі взагалі немає, тому думають тепер, у що їх та лікарні можна реорганізувати.
У Зірному, наприклад, планують зробити реабілітаційний центр для хворих на туберкульоз та СНІД. У Страшеві та Острожці взагалі ніякої перспективи немає. У Костополі санаторій зроблять реабілітаційним центром широкого профілю, хоча цей санаторій був для нас ефективним — ми відсилали туди на доліковування небацильних хворих.
Окрім того, зміни передбачають, що зникнуть фтизіатри, а будуть лише вузькі спеціалісти у Рівному, Сарнах та Дубні. Із 70-80 фтизіатрів, які є на сьогодні, в області має залишитися п’ять. Хто буде лікувати хворих? Тим паче, що хворих у нас є багато. Щороку — приблизно 400 нових, а ще ж є рецидиви, хронічні хворі.
